Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Приблизно так, як Гоголь захищає свій сатиричний образ Росії в романі, він, здається, однак почувається достатньо невпевненим щодо його рецепції, щоб не вставити у його другій частині повідомлення про спокусливе продовження. Тому роман постає як по-справжньому синтетичний текст, включаючи в себе власне оповідь, аналіз його сподіваної рецепції та рекламу майбутніх томів. Відповідно до цієї реклами, майбутні томи якраз міститимуть те, чого автор так старанно уникнув у першому томі, —безпосереднього та простого націоналістичного дискурсу. Ці анонси, по суті, конфліктують із гоголівським пристрасним захистом неідилічного першого тому. Зазнавши невдачі в цій справі після виходу «Ревізора», Гоголь знову присягається задовольнити запити своєї аудиторії: просто подаруй нам славний образ Росії; будь ласка, утримайся від соціальної критики. Як і відступи, ці анонси являють собою радше пізні вставки до роману: редактори ПСС датують ідею продовження не раніше, ніж груднем 1840 року (ПСС 7, 396). Ця стратегія виправдальних заходів запізнилася зі своєю появою, і Гоголь не завдав собі труду вказати на титульній сторінці роману, що це перший із трьох томів, — на це вже звертав увагу не один уважний рецензент.

Перший анонс з’являється у сьомій главі у формі бундючного прогнозу: И далеко еще то время, когда иным ключом грозная вьюга вдохновенья подымется из облеченной в святый ужас и в блистанье главы, и почуют в смущенном трепете величавый гром других речей… (ПСС 6, 134—135). Цей фрагмент настільки гіперболізований, що насправді виникає питання, настільки Гоголь був серйозним, пишучи його. Втім, упродовж наступного десятиліття Гоголь молився за те, щоб цей святый ужас спустився до нього, і навіть здійснив паломництво у Святу Землю, щоб знайти натхнення в Господа. Він так і не спустився, а иной ключ і величавый гром не зуміли матеріалізуватись, залишивши як спадщину набагато менш величний і непоштивий перший том.