Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Слов’янофілам ці відступи вельми припали до душі. Розлога стаття Степана Шевирєва в Московите найкраще демонструє підхід слов'янофілів до роману. Очевидне бажання Шевирєва примирити себе і свою аудиторію з гоголівським зображенням російського життя приводить до оцінки героїв «Мертвих душ» як досить людяних, нешкідливих і навіть симпатичних. Хоч визнаючи Чічікова негідником, Шевирєв, проте, вбачає в його схемі привабливу «сміливість генія», так типову для легендарних російських героїв. За словами Шевирєва, Собакевич, хоча й уособлює «зажерливу Русь», також є «непохитним, сильним чоловіком, який знає, як захистити свої інтереси». З усіх речей, які можна було б сказати про гоголівських поміщиків, Шевирєв виокремлює їхню типово російську гостинність; навіть Плюшкіну вона притаманна. Єдиному з-посеред рецензентів, Шевирєву, навіть вдається знайти один яскравий зразок «чистої, незайманої російської натури» — Сєліфана, чічіковського кучера, вочевидь, єдиного цілком людяного персонажа в гоголівській галереї напівмонстрів. Шевирєв вбачає людяність Сєліфана у його схильності до дружньої пиятики, у його ставленні до коней, немовби вони його родичі, а також у його лагідній покірності до нагінок свого хазяїна[275]. На думку Шевирєва, гоголівський художній акт облагороджує зображену ним низьку реальність і естетично виправдовує її. Намагаючись прилаштуватися до романної галереї персонажів, Шевирєв стикається з проблемами тлумачення, які стали звичними для націоналістичних інтерпретаторів цього роману, котрі, як правило, спираються на надзвичайно надумані аргументи. Нещодавно один російський критик стверджував, що гоголівські персонажі символізують національні цінності, якраз будучи їхніми антитезами[276].

На думку Шевирєва, гоголівське зображення низьких персонажів, аж ніяк не будучи недоліком, виконує важливу функцію об’єднання нації. Критик вважає «Мертві душі» повитухою національної спільності, що актуалізує зв’язок між освіченими, розумними читачами й нижчими класами та провінціалами, так правдиво зображеними в романі. Він повчає незадоволених читачів Гоголя: «Собакевичі, Ноздрьови, Чічікови, Коробочки — ваші земляки, члени того самого народу й держави, до яких ви належите. Ви є з ними одне ціле. Вони становлять необхідну активну ланку у великому ланцюгу Російського царства і їхня сила, неначе заряд, впливає на вас». Шевирєв бичує бажання відгородитись у тісному колі друзів як принципово нехристиянське та неросійське. Читачі мають бути вдячними Гоголеві за ознайомлення їх зі співвітчизниками, з якими інакше вони б ніколи не познайомились, заради зарядження своїм романом цього Великого Ланцюга Російського Буття[277].