Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Хоча й легко скоритися риторичній величі цього фрагмента, дозволити піддатися спокусливому впливу мови та уяви, що трапиться, якщо ми простежимо кроки, які привели до нього? Як контекстуалізація, настільки важлива в інтерпретації цих відступів, впливає на прочитання цього великого фінального фрагмента? Метонімічне порівняння Росії та тройки, зрештою, випливає з опису чічіковської тройки. Приблизно так само, як пристрасть Чічікова до швидкої їзди трансформується в типово російську рису, його власна тройка перетворюється на Росію. Це порівняння відкриває інтерпретаційну плутанину, що спотворює піднесений характер фінального образу Росії. Адже Росія-тройка виростає з образу екіпажу, що несе шахрая, який уникає покарання. Ефемерна тройка цього відступу, здатна на таку неймовірну швидкість, втілюється зі старого і ненадійного екіпажу Чічікова. Список необхідних ремонтних робіт тут настільки великий, що втеча Чічікова з міста затримується на цілий день. Образ майже летючих коней, які мчать Росію-тройку, в цьому відступі залежить від трьох чічіковських шкап. Далека від того, щоби бути узгодженою й енергійною командою, тройка включає в себе ледачого плямистого коня, що просто відмовляється тягнути свою ношу (ПСС 6, 40—41). Селіфан благає Чічікова продати його, називаючи невежей і лукавым (останнє слово позначає диявола) (ПСС 6, 217). Перед тим, як перетворитися на вогняних коней національної ікони, вони отримують імена Заседателя і Секретаря, дані підпилим Селіфаном, — назви світських адміністративних посад, що їх Гоголь вважав цілком порожніми у своєму зображенні бюрократичної Росії (ПСС 6, 40, 42).

Отже, всі три націоналістичні відступи в «Мертвих душах», хоч і самі по собі проблематичні, також глибоко ставляться під сумнів їхнім контекстом. Слава російського слова залежна від недрукованої лайки. Ліричне звернення до Росії як пісні знижене переходом до грубого діалогу. Велич Росії як швидкої тройки різко зменшується при порівнянні з реальним екіпажем, що служить мотивом метафори. У кожному випадку іронія охолоджує націоналістичне завзяття. Зв’язок цих відступів із романом як цілісністю нагадує надзвичайно складні барокові полотна у найбільш громіздких рамах, які ледь тримаються на хитких крихітних гачках. Гоголь виходить зі свого способу дестабілізації точок зв’язку між відступами та наративом, що підтримує їх. Це свідчить про необхідність більш уважного читання, такого, що враховує всеосяжну іронію, жартівливість, оповідну неправильність, субверсивну невимовленість того, що сказано, одне слово, основний репертуар гоголіани. Відступи не позбавлені всього цього — всупереч півторастолітній критичній традиції.