Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Шевирєв уявляє трилогію «Мертві душі» за допомогою метафори бурі. Перший том — як вітер перед бурею, який піднімає все сміття в повітря; другий том — як саму бурю, яка принесе драматичну розв’язку; і третій том, який відкриє спокійне блакитне небо, повну велич російського духу, що вічно ширяє над усіма можливими бурями, які можуть турбувати земну поверхню Росії. Шевирєв знаходить підтримку для своєї теорії в еволюції українських творів Гоголя. Якщо Гоголь перейшов від повістей про Шпоньку та двох Іванів до «Старосвітських поміщиків» і нарешті до «Тараса Бульби» (ймовірно: сатира — примирення — уславлення), можна сподіватись, що він пройде через ці самі стадії у своїй творчості на російську тематику. Якщо «Ревізор» і перший том «Мертвих душ» відповідають фазі Шпоньки — Іванів, обов’язково прийде російський «Тарас Бульба», «узятий із російського світу»[280]. Варто зазначити, що у своїй схемі українських етапів Гоголя Шевирєв успішно забуває всі диканські повісті, крім «Шпоньки», в яких показано Гоголеву безмежну закоханість в Україну.

Шевирєв намагається примирити романний образ російської реальності з власним поняттям про неї і своєю вірою в націоналізм автора. Заздалегідь готовий пробачити Гоголеві його негативну однобічність в очікуванні майбутніх томів, у завершенні своєї статті він неохоче визнає, що комічний гумор Гоголя іноді заважає йому «цілковито охопити російське життя». Шевирєв посилається на сцену в романі, де два мужики намагаються розплутати зіткнення екіпажів і в результаті лише погіршують становище. Шевирєв вважає, що Гоголь підкреслив добродушність російського селянина в його бажанні допомогти, що неможливо уявити на Заході. Він пояснює Гоголю, що російські селяни мають практичний, здоровий розум і в таких ситуаціях не виявилися б безпорадними. Але, зрештою, Шевирєв знаходить розраду у своїй переконаності в тому, що, як він каже, «Гоголь любить Росію»[281]. Він твердо впевнений у справжніх почуттях Гоголя і розглядає їх так, немовби вони становлять апріорний факт або остаточний інтерпретаційний дороговказ, надійніший за будь-яку текстову реальність.

Шевирєв вважає, що Гоголь зможе вознестись до полного объема всех сторон русской жизни. Он сам обещает нам далее представить все несметное богатство русского духа, и мы уверены, заранее, что он славно сдержит свое слово[282]. Характерно, що потенціал «Мертвих душ» у своїх майбутніх томах переважає актуальність написаного першого тому. Це сприяє утворенню інтерпретаційної призми, що доводить гоголівську сатиру до розчинення, у такий спосіб роблячи весь роман прийнятним для націоналіста. Шевирєв продовжує перелічувати всі ліричні відступи й називає їх «передчуттям майбутнього, яке повинно надзвичайно розвинутись» у продовженні твору. Без майбутніх томів шевирєвська інтерпретація гоголівської концепції Росії розвалюється. Можливо, саме тому у своїх листах до Гоголя протягом наступних років Шевирєв наполягав на продовженні, перетворюючи публікацію на умову патріотичного подвигу письменника[283]. Наприкінці Шевирєв відзначає типово російське багатство гоголівської уяви й типово російський приземлений гумор, мабуть, забувши про власну рецензію на друге видання «Вечорів», у якій він, хоч і неохоче, визнав українське походження гоголівського гумору[284].