Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Що це означає для націоналізму «Мертвих душ»? По-перше, як я показала, цей націоналізм надзвичайно розрізнений у всіх частинах роману, крім відступів (це приблизно 99 відсотків тексту). Риторика національного одкровення в поєднанні з таким змістом, що, хоч як це парадоксально, виявляється антинаціоналістичним, шкідлива для будь-якої нації, яка себе поважає. Росіян робить росіянами, відповідно до «Мертвих душ», набір досить невтішних рис — таких, як одержимість рангами, нездатність визнавати свої помилки або повна відсутність уміння передбачати. Накладання націоналістичних ліричних відступів на антинаціоналістичний (у своєму настрої) головний корпус роману відбивається на тексті, що є в ідеологічному плані абсолютно розладнаним. Однак, за найближчого розгляду, самі відступи виявляються глибоко двозначними, а їхня данина націоналізму — двосічною. Незважаючи на очевидний намір потішити національне еґо, Гоголь водночас ранить його. Корпус роману відкидає дигресивні «щеплення», скільки б Чічіков не руйнував ефект оповідачевого звернення до Росії, вигукуючи накази своєму кучеру. Найсуттєвіше те, що Гоголь підважує націоналізм свого роману, запроваджуючи в нього іронію — настрій, кардинально несумісний з націоналістичним дискурсом. Те саме він робитиме й у «Тарасі Бульбі».

Гоголь сам усвідомлював, що націоналізм «Мертвих душ» може виявитися проблематичним. Ось чому в самому романі міститься полеміка з його рецепцією, як Гоголь цього очікував. Авторська травма, завдана критикою «Ревізора», продовжує даватися взнаки в «Мертвих душах», особливо тому, що Гоголь, схоже, усвідомлює: свої літературні прийоми він не реформував. Право автора (і, по суті, обов’язок) викривати непривабливі аспекти життя та надокучати ницими, негідними персонажами: піднесення высокого восторженного смеха до статусу высокого лирического движенья (ПСС 6, 134); застосування соціальної сатири (читачам пропонується відповісти на запитання: «А нет ли и во мне какой-нибудь части Чичикова?»; ПСС 6, 245) — всі ці проблеми, які автор-оповідач порушує на сторінках «Мертвих душ», поєднуються з питаннями, викликаними рецепцією «Ревізора».