Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Однак націоналістичний відступ і перепалка кучерів не такі вже й розрізнені і здаються насправді пов’язаними між собою, хоч і досить викривлено. Хоча критики зазвичай і оминають цю сварку при аналізі цього фрагмента, я пропоную комплексне прочитання, яке випливає із самої динаміки цього тексту, з природного імпульсу для поєднання несподіваного «Держи, держи, дурак!» із попереднім змістом. Перед ситуацією, з якою ці слова пов’язані, Чічіков, схоже, викрикує своє попередження авторові-оповідачу, який загнався занадто далеко й занадто швидко. Відсутність переходу створює враження, що персонаж панує над автором-оповідачем, стримуючи його галоп у націоналістичному захваті. Заломлення відступу про Росію крізь призму цього короткого діалогу передбачає метонімічні відносини між самим відступом і казенным экипажем, який загрожує переїхати й витіснити з роману Чічікова та його сюжетну лінію. Саме цей відступ — казенный экипаж роману в сенсі націоналістичного утвердження, що очікувалось від літературного твору в культурі, яка встановила національність частиною своєї офіційної ідеології. Уривок діалогу, який пробиває собі шлях у цьому відступі, дестабілізує його і сигналізує розмикання Гоголем цього повідомлення. Неначе відро холодної води, він руйнує враження щиросердного потоку, який цей відступ прагнув створити.
Найбільш виразний і відомий відступ з’являється у фінальному образі Росії як мчащейся тройки. Він народжується в контексті від’їзду Чічікова з міста N. після того, як розслідування його темних справ зробило його подальше перебування там небажаним. Швидка їзда, яку Чічіков, як і всі росіяни, так любить, уособлює что-то восторженно-чудное, коли несе тебе неведомая сила у невідомому напрямку. Як і в попередньому відступі, так і тут зловісні настрої супроводжують цю похвалу швидкій їзді: и что-то страшное заключено в сем быстром мельканьи, где не успевает означиться пропадающий предмет, только небо над головою, да легкие тучи, да продирающийся месяц одни кажутся недвижны (ПСС 6, 246). Быстрое мельканье насправді стирає всю російську (втім, як і всю земну) реальність уздовж дороги з шахрайських глав роману. Швидка їзда піднімається над цими земними дрібницями, перетворюючи небесну твердь на єдину стабільну точку. Одне слово, ця особлива російська розвага розтрясає російську реальність, роблячи її настільки миготливою, що їй не вдається набути видимої форми. Російськість кристалізується в романі в момент покидання Росії[262].
Сам екіпаж, який робить можливою національну розвагу швидкої їзди, також розкриває певні аспекти російської душі: Эх, тройка! птица тройка, кто тебя выдумал? знать, у бойкого народа ты могла только родиться, в той земле, что не любит шутить, а ровнем-гладнем разметнулась на полсвета, да и ступай считать версты, пока не зарябит тебе в очи (ПСС 6, 246). Хоча раніше величезний безкрай Росії в романі розглядався як банальне кліше, тепер він відновлений як надійний індикатор національної величі. У ролі національного артефакту тройка відображає дух нації, що його вигадала. Цей практичний російський екіпаж, на відміну від майстерних продуктів інших народів, було зроблено в недбалій манері ярославльським мужиком. Його кучер не має німецьких чобіт, а тільки бороду та рукавиці. Хоч яка недбалість супроводжувала її створення і хоч яким бідним є її кучер, тройка мчить, наче вітер. Вона втілює собою презирство до занепадницької західної пишноти і виявляє грубу силу, якою і є Росія.
Знаменитий фінальний абзац роману робить метонімічний зв’язок між тройкою і Росією явним:
Не так ли и ты, Русь, что бойкая необгонимая тройка, несешься? Дымом дымится под тобою дорога, гремят мосты, всё отстает и остается позади. Остановился пораженный божьим чудом созерцатель: не молния ли это, сброшенная с неба? Что значит это наводящее ужас движение? и что за неведомая сила заключена в сих неведомых светом конях? Эх, кони, кони, что за кони! Вихри ли сидят в ваших гривах? Чуткое ли ухо горит во всякой вашей жилке? Заслышали с вышины знакомую песню, дружно и разом напрягли медные груди и, почти не тронув копытами земли, превратились в одни вытянутые линии, летящие по воздуху, и мчится, вся вдохновенная богом!.. Русь, куда ж несешься ты, дай ответ? Не дает ответа. Чудным звоном заливается колокольчик; гремит и становится ветром разорванный в куски воздух; летит мимо всё, что ни есть на земли, и косясь постораниваются и дают ей дорогу другие народы и государства (ПСС 6, 247).
262
Схоже амбівалентне ставлення до Росії з’являється, коли Гоголь хвалить А. И. Турґенєва за висловлення важной истины, яку можна недосконало перекласти так: живя за границею, тошнит по России, а не успеешь приехать в Россию, как уже тошнит от России (ПСС 11, 108).