Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Анонси такого тотального національного наративу мають на меті прикрасити націоналістичні недоліки попереднього тому і благають про терпіння незадоволених читачів. Втім, дехто схильний був повірити у презумпцію невинності автора і великодушно чекав на корективи в наступних томах. Решта — перейняті ліричними відступами або зачаровані авторською заявою в анонсах — зайнялись розумовою гімнастикою, аби пояснити похмуру картину російської дійсності та перетворити гоголівський роман на більш націоналістичний, ніж він насправді був. У кожному разі, «Мертві душі» обговорювали як найбільшу подію в російському літературному, соціальному та національному житті.
Дискусії «живої» Росії про «Мертві душі»
Кардинально різна рецепція «Мертвих душ» випливає з ліній розламів самого роману, спричинених негативним зображенням російської дійсності, з одного боку, та ліричними похвалами невтіленій ідеї Росії, з другого боку. Вага, яка приділялася відступам, великою мірою визначала інтерпретаційні перспективи. Консервативна преса надала їм мізерне значення та рішуче засудила цей роман. Повторивши звинувачення, висунуті проти «Ревізора», вона фактично вбачала в «Мертвих душах» наклеп на Росію, засудивши роман за вульгарність мови та зміст. Журнали слов’янофілів і західників, читаючи цей роман крізь призму ліричних відступів, загалом хвалили його як шедевр російської літератури та надзвичайно національний твір, навіть попри те, що вони й зіткнулися з певними інтерпретаційними проблемами. Незважаючи на його спроби попередити певну критику в самому тексті роману, з’ясувалося, що Гоголь неспроможний вдатися до обговорення свого твору за зразком, встановленим «Ревізором», хоча він зумів запропонувати своїм шанувальникам аргументи на свій захист. Незважаючи на Гоголеві протести, гострі питання стосовно його некомпліментарного образу Росії та невпевненості в його справжньому патріотизмі продовжували турбувати його читачів так само, як і після появи його комедії[265].
Друг Гоголя, Сєрґєй Аксаков, написав у своїх мемуарах[266], що «Мертві душі» лише посилили ненависть партії ворогів Гоголя, яка утворилася після виходу «Ревізора». Він стверджує, що знаменитий граф Толстой, «Амєріканец» (Фьодор Іванович Толстой), на велелюдному світському рауті виголосив поширену думку, назвавши Гоголя врагом России, який заслужив заслання до Сибіру в кайданах. Подруга Гоголя, Алєксандра Смірнова, яка слухала графа Толстого на вечорі у графині Ростопчіної, повідомила про його гучні зауваження більш докладно:
…Толстой сделал замечание, что вы всех русских представили в отвратительном виде, тогда как всем малороссиянам дали вы что-то вселяющее участие… что даже и смешные стороны имеют что-то наивно-приятное; что у вас нет ни одного хохла такого подлого, как Ноздрев; что Коробочка не гадка именно потому, что она хохлачка. Он, Толстой, видит даже невольно вырвавшееся небратство в том, что когда разговаривают два мужика и вы говорите: «два русских мужика»… Толстой и… Тютчев тоже заметили, что москвич уже никак бы не сказал «два русских мужика». Оба говорили, что ваша вся душа хохлацкая вылилась в «Тарасе Бульбе», где с такой любовью вы выставили Тараса, Андрия и Остапа[267].
Смірнова сказала, що з цих зауважень можна зробити висновок, мовляв, Гоголь плекав глубоко скрытое чувство, которое обладает Малороссией, під яким вона мала на увазі антиросійські почуття.
Редактори найпопулярніших російських журналів — Северная пчела, Библиотека для чтения та Сын Отечества — також були незадоволені гоголівським спрямуванням, хоч і не до такої міри, принаймні у пресі, як рішучі висловлювання графа Толстого. Ніколай Ґреч розкритикував роман у Северной пчеле за карикатурність і його «варварську», «неросійську мову». Далекий від великого твору, а тим більше від «поеми», як Гоголь назвав свій твір у підзаголовку, роман вразив Ґреча як невибаглива розвага та марна трата таланту. Видавець Северной пчелы, Булґарін, продовжив критикувати Гоголя за відсутність достовірності щодо російського життя. На його думку, «Мертві душі» обмовили Росію загалом, а її провінційне життя — зокрема. Навіть у своїй цензурованій формі книга видалася настільки політично неблагонадійною очільникові московських цензорів, що він попросив про офіційну підтримку від міністра освіти перед видачею рецензентам журналів дозволу на вільне цитування цієї книги (журнальна цензура була навіть суворішою за книжкову)[268].
265
Про докладний аналіз рецепції «Мертвих душ» див. Манн, В поисках. Манн, однак, не зосереджується на національних проблемах.
266
Аксаков, История моего знакомства, 38.
267
Смирнова A., лист від 3-го листопада 1844 року, у Переписка Н. В. Гоголя, том 2, 124.
268
Греч Н., рец. на Похождения Чичикова, или Мертвые души (1842) Н. Гоголя, Северная пчела 137 (1842): 546—547. Булґарін часто залишав коментарі щодо цього роману у своїй регулярній колонці «Журнальная всякая всячина», див., напр., Северная пчела 135 (1843); 274 (1843); 288 (1846); 261 (1845). Про московського цензора див. Манн, В тисках, 147.