Твори в 4-х томах. Том 2

— Пива, — сказав М'Кола.

Він відкрив пляшку, а я дивився на ці схожі на заповідник ІЙсця й відчував жар нагрітого двигуна в себе під ногами, 1 вандеробо-масай, як і завжди, бундючився в мене за спиною, а Камау вдивлявся в сліди коліс на зеленому дерні, і я виставив ноги в чоботях назовні, щоб трохи охололи, випив пива й Пожалкував, що зі мною немає старого Чінка, капітана Еріка Едварда Дормана Сміта, кавалера Військового хреста, з п'ятого стрілецького полку його величності. Якби він був тут, ми б з Вим поговорили про те, як описати ці місця, схожі на оленячий заповідник, і чи досить просто назвати їх оленячим заповідником.

Старий і Чінк напрочуд схожі між собою. Старий старший і стерпніший, як на свої літа, а товариство у нас майже таке саме. У Старого я вчуся, а з Чінком ми відкрили для себе чимало світу. А потім наші шляхи розійшлися.

Ти ба, який клятий чорний самець. Треба було мені його вкласти, адже він біг, коли я вистрелив. Тут досить було влучити будь-куди, адже прицілитись як слід я не міг. Ет, нехай йому грець, а як же тоді самиця, в яку я двічі стріляв лежачи, хоч вона стояла до мене боком? І вона втекла? Ні. Якби я виспався напередодні, то б не схибив. А якби ще протер мокру від мастила цівку рушниці, то заряд не пішов би зависоко. Тоді б я не взяв нижче вдруге й куля не пролетіла б у неї під черевом. Ні, сучий сину, якщо ти чогось вартий, то, видно, сам винен. Я вважав собі, що чудово стріляю з дробовика, хоч це зовсім не так, викинув на вітер купу грошей, щоб підтримати в собі цю думку, і все ж, оцінюючи себе холодно й безсторонньо, я знав, що вмію стріляти з гвинтівки велику дичину не гірше від будь-кого іншого. Щоб я провалився, коли не так. І що ж? Я прострелив черево чорному самцеві й упустив його. Тож чи справді я такий стрілець, яким себе вважаю? Атож. Чому ж тоді я схибив, стріляючи по тій самиці? Біс його знає — таке може статися з кожним. Тільки ж тут не було ніяких причин. Але що ти таке, дідько б тебе вхопив? Голос мого сумління? Послухай, моє сумління чисте. Щоб я провалився, а я таки знаю, чого вартий і на що здатен. Якби мені не довелося теліпатись у таку далеч, то я мав би самця чорної антилопи. Адже я знаю, що Римлянин — справжній мисливець. Iі там було ще одне стадо. Чому ж я пробув там тільки вечір? Хіба ж так полюють? Ні, хай йому дідько! Ось я колись розживуся на гроші, й ми повернемося сюди, доїдемо на автомашинах до Дідового села, наймемо носіїв, щоб обійтися без цієї смердючої машини, потім відішлемо носіїв назад, отаборимося в лісі біля струмка, вище села Римлянина й будемо жити та полювати в цих місцях, не хапаючись, щодня ходити на полювання, а іноді я влаштовуватиму собі перепочинок і писатиму тиждень, або півдня, або через день і вивчу те місце, як вивчив місця навколо озера, куди нас привели. Я побачу, як живуть і пасуться буйволи, а коли слони підуть через пагорби, ми станемо дивитися, як вони ламають гілки, і мені не треба буде стріляти; я просто лежатиму на опалому листі й дивитимусь, як щипають траву куду, і не вистрелю, хіба вже побачу роги, кращі за ті, що їх ми веземо зараз, і замість вистежувати цілий день чорну антилопу з простреленим черевом, лежатиму собі за каменем і дивитимусь, як вони пасуться на схилі пагорба, і матиму досить часу, щоб назавжди закарбувати їх у своїй пам'яті. Звичайно, Геррік може привезти туди свого Бвану Сім-ба, і вони розлякають дичину. Але якщо вони це зроблять, я піду далі, ген за оті пагорби, там є інші місця, де можна жити й полювати, якщо тільки є час. Вони проберуться скрізь, де пройде машина. Але там усюди мають бути долини, як оця, про які ніхто не знає, і машини йдуть дорогою мимо. Усі полюють на тих самих місцях.