Зарубіжний детектив

— О боже! — простогнав Ковальський. Цього разу йому було не до жартів.

До них підбігла Христина Палюх. Їй не довелось ні про що питати — досить було глянути на Ковальського. Залишилось визнати гірку правду: міліціонер вкрав машину, в якій знаходились гроші.

— Що ж тепер робити? — до охоронника Анджея Баліцького тільки тепер дійшов весь жах того, що скоїлось. — Виженуть нас з роботи, напевно виженуть! А може, ще й посадять.

— Необхідно негайно повідомити директору, — вирішила Палюх. — Ходімо до нього.

— Це ж треба! — Водій вантажівки ніяк не міг повірити в те, що сталося. — Бажаю вам успіху, а мені пора. — Він попрощався і, розвернувшись, поїхав.

Вкрай розстроєна і деморалізована трійця навіть не подякувала йому.

Директор заводу точних приладів інженер Мечислав Надольний зустрів повідомлення про крадіжку грошей і машини зовні спокійно. Своїх підлеглих він не вилаяв і взагалі поки утримався від будь-яких коментарів на їх адресу, а відразу схопив телефонну слухавку.

— З’єднайте мене з місцевим відділком міліції, — сказав він секретарці. — Та хутко!

Почувши у трубці голос начальника відділка Зигмунда Доманецького, директор коротко, в кількох словах, виклав суть події. Той пообіцяв негайно підняти по тривозі своїх людей і повідомити про все начальству, а потерпілих і директора попросив негайно прибути до нього.

Так з’явився на світ документ під заголовком «Рапорт про подію», були складені і протоколи свідчень потерпілих.

Усі заходи, вжиті для того, щоб затримати злочинців, — не викликало сумніву, що їх було як мінімум два, — ні до чого не призвели. І ось сіра тека з кількома аркушиками паперу, подолавши визначений для таких випадків шлях, покоїлася тепер на письмовому столі майора Януша Качановського.

Перечитуючи заново ці матеріали, майор знову не міг стримати усмішки: дуже вже дотепний і разом з тим простий спосіб заволодіти грішми придумали злочинці.

А втім, він відразу ж закликав себе до порядку. Та й справді, тут не до сміху. Не кажучи про факт злочину, у цій афері є особливо неприємний момент: у викраденні брав участь міліціонер. Чи це був справжній працівник міліції, чи переодягнений злочинець?

Януша Качановського більше влаштовував другий варіант, але не можна було виключати й першого. Врешті-решт, люди є люди. Величезна сума в сім з лишнім мільйонів могла спокусити і працівника міліції.

Ще одна обставина привернула увагу майора, коли він перечитував матеріали. Даючи свідчення в надажинському відділку міліції, водій викраденої машини стверджував, що вона пройшла техогляд всього тиждень тому. Чи можливо, щоб там не перевірили акумулятор? Ковальський запевняв, що міліціонер — справжній чи ні — на його очах повертав ключ запалювання, але стартер не спрацьовував. Може, акумулятор сів? Але коли? Адже машина проїхала із Надажина до Варшави, до будинку Держбанку і назад, майже до самого Надажина, тобто не більше п’ятдесяти кілометрів.

Якби генератор не давав зарядки, розмірковував слідчий, то на приладовому щитку засвітилася б червона лампочка. Не помітити цього Ковальський не міг. А може, бачив, та розраховував дотягнути до заводу?