Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
Червоний Голод. Війна Сталіна проти України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:

У книзі «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Премія Фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, 2017, Премія Лайонела Гелбера, Премія Даффа Купера, 2018) Енн Епплбом висвітлює історію Голоду 1932–1933 років та події, що цьому передували. На основі архівних документів, щоденників, усних свідчень, мемуарів, досліджень українських та зарубіжних науковців авторка доводить, що штучний голод в радянській Україні та репресії проти української інтелігенції на початку 1930-х стали складовими єдиного наміру Сталіна та його поплічників. Більшовицькі лідери добре пам’ятали, як майже втратили Україну в 1917–1920 роках. Коли з масовими виступами українських селян проти колективізації ця загроза виникла знову, комуністична влада вдалася до політики творення голоду, яка забрала життя майже чотирьох мільйонів людей. Проте, як зазначає Епплбом, в історичній перспективі Сталін програв війну проти України, котра врешті виборола незалежність. І хоча «Червоний голод» написано не у відповідь на сучасні події, розуміння причин, механізму та наслідків Голодомору можуть багато чого прояснити в нинішніх українсько-російських відносинах і трактуваннях спільного радянського минулого.
1 ... 134 135 136 137 138 139 140 141 142 ... 191
Перейти на страницу:

Ті, хто не міг знайти роботу в державній установі, іноді намагалися врятувати своїх дітей, передавши їх державі. Одна мати взяла своїх чотирьох дітей і привела їх у контору місцевого колгоспу, заявивши голові, що не має чим їх більше годувати та знімає з себе всю відповідальність за них.[1030] Мати Галини Тимощук з Вінницької області прийняла таке ж рішення:

... мої мама пішли до голови колгоспу і кажуть...: «Заберіть хоч моїх двоє дівчат. Ми помрем, так уже буде». А він здобрився. Маму понравив, я знаю. Так от, каже: «Давайте своїх двоє дітей», і забрали. А його жінка була заведующею в садіку (ясли казали), і цю старшу сестру мою забрала до себе вихователькою. А мама були вже посля у цьому ж садіку в столовій посудомиєм. А я мала ще вісім років, голова колгоспу взяв до себе. Ну, ми повиживали, а люди всі повмирали, геть усі, багато-багато, я не знаю скільки тисяч, ну дуже багато людей.[1031]

Та здебільшого дітей відводили до дитячих будинків. Протягом трьох тижнів лютого 1933 року біля дверей сиротинців у Вінницькій області залишили близько 105 дітей.[1032] Іноді це спрацьовувало: один хлопчик пережив голод, бо мати тихцем привела його до дитячого будинку в селі Дрижина. Вона наказала йому нікому не розповідати, що вона жива, тому що йому не дадуть їжі, якщо він не буде «справжнім» сиротою. Жінка в притулку зрозуміла ситуацію й також сказала йому навіть не згадувати про свою матір. Вихователька оберігала його, допомогла пережити голод, і врешті-решт він повернувся до своєї родини.[1033] Жінка з Полтавської області також до кінця свого життя була вдячна сільському вчителю, який, ризикуючи своєю посадою, потайки її підгодував, а також її братів і сестру, не зважаючи на те, що вони були «куркульськими дітьми». Їжі насправді було небагато — юшка без хліба й крихітні гречані галушки, «розміром з квасолину», але цього було достатньо, щоб вони вижили.[1034]

Вигляд голодних дітей на вулицях в усій республіці спонукав працівників деяких радянських установ до системних дій. Той, хто мав справжню мотивацію, іноді допомагав, зокрема й дітям. Красномовним свідченням тому, принаймні на місцевому рівні, є серія листів на захист сиріт, які страждали від голоду, відправлених секретарем Павлоградського районного комітету партії на адресу керівників у Дніпропетровську. У першому, від 30 березня, він описав, серед іншого, як голод впливав на дітей:

У нас по селах останнім часом з’явилася маса безпритульних дітей, які залишилися після смерті [батьків] і кинутих батьками. За приблизними даними, таких дітлахів нараховується до 800 душ. Виникає потреба організувати спеціально 2–3 дитячі будинки, що вимагатиме великих коштів, яких у нас у бюджеті немає. Тим часом ми починаємо організовувати дитячі майданчики з харчуванням. Для цього потрібні спеціальні продовольчі фонди. Прошу вас врахувати це і дати вказівки по радянській лінії.[1035]

Через місяць, 30 квітня, той самий секретар відправив ще один звіт: «Порівняно з тим, про що я писав у попередніх звітах..., у нас щодня все більше і більше зростає безпритульність». Він пояснив, що впродовж двох останніх днів шістдесят п’ять дітей забрали з вулиць міста; що місцеві органи влади вже організували годувальні станції в семи місцях для 710 дітей. Однак цих заходів було недостатньо: район потребував додаткових ресурсів, бо наявних можливостей було обмаль. Натомість запропонували створити дитячі будинки для 1 500 дітей: «Це питання настільки актуальне саме зараз і для такої кількості дітей, що чим скорше ми його вирішимо, тим більших результатів ми досягнемо у справі ліквідації масових явищ опухання серед дітей, бо подальше перебування дітей у такому стані може остаточно їх згубити».[1036] Цей лист закінчувався заявою: «... Жодного реагування і досі не було, тоді як це питання є надзвичайно серйозним і вимагає термінового розв’язання».[1037] Деякі місцеві керівники робили все, що могли, і цілком ймовірно, що їхні зусилля врятували комусь із дітей життя.

Тим часом у Харкові, одному з тих міст, в які голодні люди прагнули з усіх сил потрапити, ситуація була набагато гіршою. Міська влада, принаймні на словах, намагалася допомогти, визнавала масштаби проблеми. 30 травня Харківське управління з охорони здоров’я повідомило українським республіканським органам влади про «величезний постійний потік сиріт, безпритульних і голодуючих дітей до Харкова та інших великих міст Харківської області». Бюджет 1933 року забезпечив місця для 10 000 дітей у дитячих будинках; реальна ж кількість була вдвічі більшою — 24 475 осіб. Через тиждень на вулицях зібрали понад 9 000 дітей, із яких 700 — протягом однієї ночі з 27 на 28 травня. Харківська область попросила в держави 6,4 мільйона рублів для допомоги сиротам, а також 450 тисяч для допомоги дорослим, що потерпали від голоду.

вернуться

1030

Кісь, “Пережити смерть”, 55.

вернуться

1031

Свідчення Галини Павлівни Тимощук, в кн. Борисенко, упоряд., Свіча пам’яті, 96.

вернуться

1032

Державний архів Волинської області, 136/3/74 (1933), 4–4, Національна Книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні: Вінницька область (Вінниця: ДП “ДФ”, 2008), 1191.

вернуться

1033

Свідчення Степана Харитоновича Васюти, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 465–6.

вернуться

1034

Свідчення Марії Іванівни Корнійчук, 33-й: Голод, 489–90.

вернуться

1035

ЦДАГОУ, 1/20/6277 (1933), 233–5, в кн. Пиріг, упоряд., Голодомор, 798–800.

вернуться

1036

ЦДАГОУ; 1/20/6275 (1933), 182–6, Голодомор, 833–5.

вернуться

1037

ЦДАГОУ; 1/20/6275 (1933), 182–6, Голодомор, 833–5.

1 ... 134 135 136 137 138 139 140 141 142 ... 191
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)