Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Рішучість, із якою всесоюзний історичний істеблішмент провадив кампанію проти Яворського, межувала з порушенням суверенітету радянської України. Інститут історії комуністичної академії СРСР 1 березня 1930 року ухвалив резолюцію, у якій була така заява:
М. Яворський упродовж низки років прикривався іменем члена КП(б)У й історика-марксиста України, здійснюючи ідеологічне шкідництво й дискредитуючи марксистську історичну науку України.
У резолюції було заявлено, що це «тяжкий факт», проте КП(б)У та українські історики-марксисти не повинні шкодувати зусиль у боротьбі з цим ідеологічним шкідництвом[883]. Керівництво КП(б)У, мабуть, не на жарт розлютилося від того, що російські історики розповідали їм, як слід проводити ідеологічну чистку в них удома. Косіор, генеральний[884] секретар КП(б)У, 6 квітня надіслав листа редакції «Правди» у відповідь на випад Комуністичної академії, інформуючи про те, що українські історики самі добре дають собі раду з критикуванням Яворського, якого на той час уже виключили з партії[885].
Кампанія проти Яворського в Україні не гальмувала. XI з’їзд КП(б)У в червні 1930 року засудив у своїй резолюції «антимарксистську теорію Яворського», прирівнявши її до національних ухилів Шумського, Хвильового та Волобуєва[886]. Андрій Хвиля в авторитетній книжці про розв’язання національного питання в Україні звинуватив Яворського в тому, що він піддався шкідливому впливові Грушевського та зобразив Центральну Раду як соціалістичну барикаду супроти гетьманату, і заявив, що боротьба з яворщиною була основним завданням історичного фронту в Україні[887]. У червні 1931 року КП(б)У засудила УІМЛ за прикривання національних ухильників і наказала розформувати цей заклад на кілька автономних дослідних інститутів[888]. Відповідно найбільшою жертвою кампанії проти Яворського став інститут, що був основним опертям Скрипника в ідеологічній царині.
Кампанія проти Яворського відбувалася під час далекосяжних змін у радянській науці, коли гуманітарні та суспільствознавчі науки перетворювалися на форпости «ідеологічного фронту». Похмурі реалії так званої культурної революції буде розглянуто пізніше, проте деякі вияви, що стосуються історії, варто згадати. Це були часи масових арештів науковців, унаслідок чого практично знищувалися цілі наукові дисципліни. Кампанія проти яворщини в історії була частиною більшого процесу — спроби замінити окремі національні історії історією СРСР. Коли провадилася кампанія проти Яворського, під тиском опинилися російські «буржуазні» історики, так само як і неросійські історики[889]. Проте в радянській Україні напади на традиційних науковців відігравали другорядну роль порівняно з кампанією проти молодих комуністичних кадрів довкола Яворського. В одній зі статей проти Яворського, яку написав Трохим Скубицький та опублікував у журналі «Историк-марксист», погляди Грушевського та підсудного в справі СВУ Осипа Гермайзе порівняно з поглядами Яворського в спробі зарахувати останнього до класових ворогів і звинуватити український культурний істеблішмент у бракові ідеологічній пильності:
Зіставляючи твердження Грушевського, Гермайзе і Яворського, неважко переконатися, що роботи М. Яворського нічого спільного не мають із марксизмом і цілковито перебувають під впливом Грушевського. Слід проте зазначити, що незважаючи на їхній псевдомарксистський характер підручники М. Яворського впродовж багатьох років були основними в наших школах, широко рекламувалися Наркомосом України й мали прихильний відгук також і з боку наших партійних органів. Усе це потребує серйозної уваги з боку деяких істориків-комуністів, і необхідне широке викриття яворщини, котре, на жаль, досі ще не провели необхідною мірою українські історики-марксисти. Зростання справжніх марксистських кадрів українських істориків, що завдали серйозного удару яворщині в травневій дискусії 1929 р., вочевидь, є запорукою успіхів у викорчовуванні з арсеналу марксистської історичної науки багатьох положень, які захищає Яворський і його учні (Сухино-Хоменко, Свідзинський та ін.), і які не мають нічого спільного з марксизмом[890].
883
Резолюция, вынесенная коллегией Института истории Коммунистической академии по делу М. Яворского. Известия. 1930. 3 марта. С. 4. (У англійськомовному тексті подано покликання на газету «Известия» від 5 березня. Це хибодрук, який у нашому виданні виправлено. Слід також зазначити, що рішення про цитовану публікацію — миттєва реакція на статтю про Яворського в газеті «Правда», яку було опубліковано того ж таки 1 березня. Окрім того, трапилася помилка в перекладі з оригіналу на англійську — в тексті постанови не йшлося про вказівку на обов’язок ЦК КП(б)У боротися з яворщиною. Насправді там сказано, що шкідництво Яворського «жодним чином не може кинути тінь на усіх істориків марксистів України та комуністичну партію України, яка веде рішучу боротьбу зі своїми класовими ворогами у справі класового будівництва». — у дужках прим. наук. ред.)
884
У нашому виданні виправлено, оскільки у тексті Автора було використано формулювання «перший секретар», тоді як до 1934 року очільник КП(б)У офіційно означався як «генеральний секретар». У газеті «Правда» під цитованим листом підпис «секретар ЦК КП(б)У». — Прим. наук. ред.
885
Косиор, С. Письмо в редакцию. Правда. 1930. 6 апреля. С. 6.
886
Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр. : в 2 т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр. : збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. С. 490.
887
Хвиля, Андрій. До розв’язання національного питання на Україні. Харків : ДВУ, 1930. С. 48–50.
888
Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр.: в 2 т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр. : збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. С. 540–544. (У тексті постанови немає слів про засудження «УІМЛ за прикривання національних ухильників». Натомість наголошується на потребі «зміцнити марксистсько-ленінський більшовицький фронт витриманими кадрами». Відзначено вагомі кроки УІМЛ на цьому шляху, «особливо за останній рік роботи», але вказано, що все-таки потрібних темпів роботи ще не було забезпечено. Саме для цього УІМЛ і реорганізовувався на кілька інститутів, фінансування яких відчутно збільшилося. — у дужках прим. наук. ред.)
889
Див. у: Пионтковский, С. Великодержавные тенденции в историографии России. Историк-марксист. 1930. № 17. С. 21–26; Пионтковский, С. Великорусская буржуазная историография последнего десятилетия. Историк-марксист. 1930. № 18–19. С. 157–176. Югов, М. Положение и задачи исторического фронта в Белоруссии. Историк-марксист. 1930. № 17. С. 42–50; Мамет, Л. Отражения марксизма в буржуазном востоковедении. Историк-марксист. 1930. № 17. С. 69–96.
890
Скубицкий, Т. Классовая борьба в украинской исторической науке. Историк-марксист. 1930. № 17. С. 39–40.