Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Характерний сюжет, а саме втрату державності, подано у драмі «Бояриня»(1910), написаній Лесею Українкою на матеріалі української історії часів Руїни. Патріотизм головної героїні Оксани знову виявляє її потужний материнський комплекс: материнське переслідування у ситуації втрати національної мужності (державності) не дає зреалізуватися реальній сексуальній любові до чоловіка. Втеча у смертельну хворобу стає скорботним способом розв’язання ненависного тут пригнічення[726]. Українська жіноча еротика неможлива у ситуації «боярського» рабства, прийнятого українським чоловіком. Ця позиція бунту української жіночої мужності проти пасивної чоловічої ролі, нестерпної сімейної ситуації (коли сім’я моделюється у суспільній структурі Російської імперії за її «боярським» зразком) виявляє характерну відмінність істеричного мовлення національного жіночого характеру (архетип пророчиці Лесі Українки-Касандри) від врівноваженого феміністичного імперського мовчання-імітації (архетип «мовчущого божества» Марка Вовчка-Гелени).
Проблематика батьківського еросу у пророчій драмі Лесі Українки: між Дон Жуаном і Месією
Більшість драм Лесі Українки написані не як любовні, а як драми бажання, що вказує на символізацію батьківського образу. У лаканівському психоаналізі зроблено важливий акцент на відмінності між бажанням і любовним потягом. Бажання — метонімічне: об’єкт, до якого прагне суб’єкт, постійно віддаляється, тобто він завше «іманентно недоступний», як фігура батька для закоханої в нього доньки. Головна фантазія зосереджена «на неможливості, пов’язаній з бажанням»[727]. Тобто структура бажання за своїм характером трансцендентна, тому передбачає постійну емпіричну перешкоду (наприклад, любити Сергія Мержинського, який помирає, нагадуючи Христа на розп’ятті у реальній психобіографії Лесі Українки, або набути материнської хвороби божевілля для Люби Гощинської, щоб унеможливити сексуальну любов з Орестом, любити Дон Жуана, який постійно віддаляється у пошуках різноманітних жінок тощо). Фіксація на неподоланій емпіричній перешкоді є основою у поведінці доньки-істерички з потужним батьківським комплексом, яка не бачить для себе можливості реальної любові, а тому прагне підкоритися трансцендентній структурі бажання за зразком середньовічного поета-романтика. Тобто український жіночий ерос порубіжжя з інтроекцією батьківського образу, який спрямовується у трансцендентне й виключає сексуальну близькість, закладає основи психосемантики новоромантичного письма Лесі Українки.
Згідно з лаканівським психоаналізом, бажання означає тотальну, цілісну, недиференційовану потребу, яка ніколи не може бути задоволена повністю. Цей механізм є головним мотиваційним чинником людського існування[728]. Суть його полягає в тому, щоб бажання завжди було відкритим, незадоволеним. За словами С. Жижека, «реалізація бажання не полягає в його «виконанні», або у його «цілковитому задоволенні», а збігається з виробництвом бажання як такого, з його циркулярним рухом»[729]. Ставлення жінки-доньки до бажання, яке постає на основі первинного потягу до батька, передбачає психологічну необхідність відкладання його задоволення, адже задоволення часткового бажання не втолить його цілісну потребу. Згідно з психоаналітичною теорією бажання, надто близьке наближення до нього, коли втрачається недостача, викликає тривогу, пов’язану із «зникненням бажання»[730]. Тому платонічний середньовічний європейський ерос був пов’язаний із символічним продукуванням синівського бажання, яке несло в собі комплекс матері і зберігало цінність любові. Закономірно, що на цей ерос у пошуках національної ідентичності орієнтується українська письменниця, виявляючи споріднену європейську душу.
726
Див. про це детальніше: Зборовська Н. Моя Леся Українка. — С. 194—203.
727
Зупанчич А. О любви как комедии // Долар М., Божович М., Зупанчич А. Истории любви: Пер. с англ. — СПб., 2005. — С. 135.
728
Див.: Лакан Ж. Ниспровержение субъекта и диалектика желания в бессознательном у Фрейда //Лакан Ж. Инстанция буквы или судьба разума после Фрейда. — М., 1997. — С. 148—183.
729
Жижек С. Глядя вкось. Введение в психоанализ Лакана через массовую культуру. http://voluntee-ring.org.ua/wordstown/Text/Zizek/zizek_1.htm
730
Там само.