Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
В апокаліптичному сюжеті драми «Касандра», що відсилає до епохи зламу віків і до еллінсько-троянської війни, є також фатальна Жінка-імперія в образі Гелени, чия «червоновзута білая нога», за пророцтвом Касандри, «ранила» троянську землю. Об’єктом-жертвою Гелени (символічно ерогенною жертвою) став національний інфантильний романтик — донжуанівський психотип в образі пастуха Паріса, що формувався за межами аристократичної царської родини, в якій навчали стриманості від інстинктів, а у його системі цінностей визначальними стало сексуальне замість духовного. «Троянки, плачте, — пророкує Касандра. — Умер, загинув молодий Паріс!»[722] Як раб Афродіти, тобто раб інстинкту, Паріс, ця національна романтична мужність, несе погибель для Трої.
Оскільки на порубіжжі активізується феміністичний рух, то Леся Українка виявляє у своїй драмі небезпечні жіночі архетипи, які мали місце на еллінсько-троянському порубіжжі внаслідок духу емансипації. Емансипова богорівна жінка Гелена (на зразок «мовчущого божества» Марка Вовчка), позбавлена духу вітчизни, тому здатна погубити світ, за пророчим аналізом Лесі Українки. Як цариця Спарти, Гелена легко зрікається заради сексуальної насолоди вітчизни; так само у час краху Трої вона грайливо зрікається Трої, знову повертаючись до Спарти богорівною завдяки закоханим у неї чоловікам, являючись їх симптомом. Дивуючись цій імперській жіночій лукавості, Андромаха лише вигукує: «Вона цариця знов, а ми — рабині! Боги, де ж ваша правда?!» Символічно, що Гелена (як донька несвідомого Епіметея, невдалого розумом брата Прометея) своїм натхненним тілом керує духом чоловічої історії, руйнуючи вщент аристократичну царську родину, до якої належить Касандра. Так на порубіжжі зійшлися дві фатальні жінки: фатальна Жінка-імперія в образі Гелени (аристократичної плоттю) і фатальна Жінка-Троя в образі Касандри (аристократичної духом), їх двобій вирішують чоловіки, адже вони формують або руйнують державу як патріархальну структуру, тобто як видющі або як сліпі виконавці жіночих бажань. Чоловіки-троянці на порубіжжі обожнюють інстинкт, як символічно показує Леся Українка, тому вони, самознищуючись у дусі, обирають Жінку-імперію, символізовану Геленою.
У пророчій драмі Лесі Українки також озвучені фатальні маргінальні жіночі архетипи, провідний із них — архетип Андромахи, або несвідомої матері, яка опонує позиції духовного материнства Касандри, яка є матір’ю-заступницею для всієї Трої. Психотип несвідомої матері, як вказувала О. Теліга, перетворює чоловіків на свиней, обмежуючи їх життя сімейним колом — батьківським і сексуальним інстинктами і боротьбою за матеріальні цінності. Тому Андромаха, як і Гелена (лише у менших масштабах), — жінка, в якої відсутній дух вітчизни. «Ся не була троянкою ніколи, — проникливо аналізує її Касандра. — Давніш — то жінка Гектора була, тепер — то жінка елліна, та й годі. Не еллінка вона та й не троянка»[723]. Найрадикальнішим втіленням жінки без духу вітчизни у драмі Лесі Українки є образ Клітемнестри з потужним інстинктом вбивці. Характерно, що саме цей образ є улюбленим образом імперського за своїм духом сучасного феміністичного дискурсу: вбивство нею свого чоловіка і героя Троянської війни Агамемнона позитивно витлумачується феміністками «як удар по всій системі патріархальної влади», «бунт проти чоловічої влади мужа і царя»[724]. В архетипної української письменниці Лесі Українки Касандра гине від символічного меча Клітемнестри, цієї маскулінізованої жінки з втраченою духовною мужністю. Лесина Касандра, прозираючи фатальну деструктивність Клітемнестри, відмовляє їй в національній жіночості. «Ти, — вказує їй Касандра, — правда, і не жінка»[725]. У цих словах пророчо символізується ставлення архетипної українки до космополітичного фемінізму, адже фемінізм з його архетипом Клітемнестри ґрунтується на неусвідомленому потязі до вбивства, який веде до соціальної перверсії — деконструкції державності.
722
Українка Леся. Касандра // Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах. — Том 4. Драматичні твори (1896—1906). — К., 1976. — С. 12.
723
Там само. — С. 97.
724
Див.: Мілет К. Сексуальна політика. — К., 1988. — С. 189.
725
Українка Леся. Касандра. — С. 183.