Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Отже, у першій драмі Лесі Українки йдеться про роль несвідомої матері, яка фатально керує долею дітей і негативно впливає на психологію любові, розщеплюючи національний ерос. В основі української істерії, зображеної Лесею Українкою, лежить переслідування доньки і сина «поганим об’єктом», яким для доньки є потужний інстинкт смерті в образі божевільної матері, а для сина — в образі авторитарної матері; обидві продукують — «інвалідів цивілізації». Так, образ фатального імперського переслідування в українському світі пов’язується з образом фатальної Жінки-матері, яка випускає у світ фатальну доньку, здатну істеричним, розщепленим любовно-сексуальним бажанням погубити закоханого в неї чоловіка-сина. Не будучи здатною через слабкість батьківського коду мужності об’єднати розщеплені частини свого Я в єдине ціле, щоб протистояти руйнівному інстинкту смерті, така донька прирікає себе на однобічну суб’єктивізацію — злиття з матір’ю, через потяг до смерті. Так само відсутність цілісного Я робить приреченим закоханого в неї чоловіка, який стає у подібній ситуації фатальним двійником-невротиком.
Патріотичний пророчий ерос Лесі Українки
У психоісторії української літератури Леся Українка створює пророчу драму. Пророчим, як було сказано, стає той текст, у якому потужно лунає голос національного несвідомого, що дає змогу символізувати майбутні психологічні події. Вже перша драма Лесі Українки з яскраво вираженим психологічним автобіографізмом фіксувала фатальну подію для національного світу на основі колоніально-психологічного комплексу матері. Закономірно, що у пророчій драмі Лесі Українки «Касандра» (1907) знову з’явиться сюжет про загибель Трої (символічно після І. Котляревського, який також постав з «Енеідою» на порубіжжі). Цікаво, що наприкінці 60-х років XIX ст. під керівництвом Г. Шлімана в Російській імперії провели активні пошуки і розкопки Трої, яку актуалізувала українська література. Скарби Трої були передані у російську скарбницю. Нині вони зберігаються в музеї художніх мистецтв імені Пушкіна в Москві[718]. До речі, післягомерівські перекази залишили спогад про те, що допомогу троянцям у війні подали амазонки, тобто жінки з активізованою у психології мужністю.
Загибель Трої у Лесі Українки символізує образ Касандри, яка втілює несвідоме пророче натхнення, за аналогією до несвідомої любові з «Блакитної Троянди». У психоаналітичному тлумаченні Касандра розглядається як архетипний прототип істерички[719]. Феміністично налаштовані дослідниці епохи постмодернізму в жінці-істеричці бачать космополітичну жіночу сутність[720]. Постмодерністське імперське психоаналітичне тлумачення істеричного характеру виявляє тенденційну мішанину — нерозрізнення національної істеричності й імперської істеричності. Але, звертаючись до архетипної істерички (архетипна істеричка — це завше національна істеричка!), Леся Українка виявляє передусім сутність національної істерії через втрату батьківського коду мужності, що активізує материнський інстинкт смерті, а відповідно й потенційне безсилля національної пророчиці порятувати ідею Держави. Інтуїтивна драма Лесі Українки пророчо символізує головні причини національної поразки Трої. Тому образ Касандри в психоісторії української літератури прочитується як символічне застереження.
За архетипним психогенезисом, Касандра — донька Прометея. Батьківський код Прометея, як відомо, виявляє в ньому потужний кастраційний комплекс. Прометей як один з улюблених образів Лесі Українки нагадує Кроноса, що повстав проти бога Неба, адже Прометей також повстав проти Зевса, коли той приготував для непокірних людей апокаліпсис. Цей батьківський кастраційний комплекс, спрямований на Бога-отця (символізованого богом Аполоном), характеризує психологію Касандри, яка втілює собою одержиму Трою. Троя-Касандра у кризовій ситуації порубіжжя зрікається бога Аполона, котрий дав їй унікальний пророчий дар. Романтичний бунт проти сонцесяйного Аполона, який символізує свідоме натхнення, робить пророчицю та ідею Держави приреченою на загибель. Тому, впадаючи в містичні видіння, метаючись між неясними образами, Касандра втрачає орієнтацію для Трої. Істеричне усунення логічної мови з її інтуїтивного осягнення означає, що провідним в її психізмах стає несвідоме, інстинктивне бачення, реальним знанням якого жінка-істеричка не здатна оволодіти без аполонівського реалістичного просвітлення. Тому кастраційний романтичний дочківський комплекс Касандри відсилає до синівської бунтівливої романтики батька-Прометея. Інфантильний суб’єкт (національні романтики як син-батько і донька) неспроможний переживати себе повноцінним творцем без головної батьківської божественної сутності. Сонячна божественна енергія (єгипетський монотеїзм у Сонці вбачав символ єдиної божественної сутності) сходить променями на творчу особистість, обдаровуючи її вищою усвідомленістю подій. Пророкуючи несвідоме материнське знання як знання про смерть, Касандра виявляє недостачу свідомого натхнення як знання про життя. Тобто вона навчає Трою помирати мужньо, замість того, щоб навчати її мужньо жити. Якщо Люба Гощинська у драмі Лесі Українки несвідомо губить лише Ореста, то Касандра несвідомо губить Державу. Потужний материнський комплекс обумовлює фанатичний патріотизм Касандри, а деконструкція монотеїзму робить його безплідним. Отже, Леся Українка так символізує внутріпсихологічну причину загибелі Трої: зрікаючись аполонівського (батьківського начала), істерична Касандра з Мойрою в душі (материнським божеством) стала божевільною пророчицею, яка веде Трою, як Люба Гощинська Ореста, до смертельної межі[721]. Архетипна Касандра допомагає виявити брак релігійного батьківського чинника у фатальній українській пророчиці, якою є сама Леся Українка.
718
Див. про це: Древний мир: Популярная иллюстрированная энциклопедия. — М., 2005. — С. 637.
719
Lauri Layton Schapira. The Cassandra Complex. Living with Disbelief. A Modern Perspective on Hysteria. — Toronto. — 1988. — P. 10.
720
Див.: Мой Торіль. Сексуальна/текстуальна політика: Феміністична літературна теорія: Пер. з анг. — К., 2003. — С. 151; Жеребкина И. «Прочти мое желание…». Постмодернизм. Психоанализ. Феминизм. — М., 2000. — С. 67—87.
721
Див. про це детальніше: Зборовська Н. Моя Леся Українка. — С. 169—193.