Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Коли остаточна «ліквідація куркулів як класу» вже неминуче наближалася, Яворського звинуватили в тому, що він підпав під вплив «куркульської ідеології», оскільки розмежовував «лихварських» куркулів, які надавали грошові позики й отримували свій основний дохід не від сільського господарства (це було справжнє значення цього терміна, аж поки Ленін не розширив його — або радше не став ним зловживати й поняття «куркуль» не стало охоплювати всіх відносно успішних селян-фермерів), і фермерсько-буржуазних куркулів, які саме з обробітку землі отримували свій дохід. Рубач мав рацію, коли показував, що в менш забезпечених селян були вищі показники участі в різного роду протестах, ніж у їхніх заможніших селян-сусідів; разом із тим рівень участі в революційних видах діяльності насправді не стосується питання про класову гегемонію, оскільки навіть у «буржуазних» революціях ті, кому нічого втрачати, більше схильні до повстання, ніж ті, кому є що. Рубач охрестив цю теорію теорією «двох куркульств», аби в ньому зазвучало відлуння старого заперечення ідеї Равича-Черкаського про «два корені», й оголосив, що така ідея є антибільшовицькою, та підкріпив свою аргументацію відповідними цитатами з Леніна[880].

Те, чого своєю критикою досяг Рубач, аж ніяк не покращило розуміння минулого. Ідея про залежність української національної революції від російських робітників була вочевидь абсурдною для будь-кого, хоч обізнаного в подіях 1917 року. Її суть полягала в тому, щоб прив’язати українську національну свідомість, національну революцію, уявлення про відмінний від російського український історичний процес до класового ворога — українських куркулів, у яких режим у ті часи вже розпочав відбирати їхню власність. Сама думка, що Україна мала історію, ідентифікувалася як вияв куркульської ідеології, а війна проти куркулів була щоденною реалією, яку ніхто не міг ігнорувати.

Невдовзі втрутилися й самі партійні органи. У грудні 1929 року Харківський окружний комітет КП(б)У офіційно розпочав кампанію проти яворщини, зображуючи УІМЛ як розсадник націоналістичного ухилу. Резолюція комітету проголошувала, що з українським націоналізмом, як і з російським шовінізмом, слід боротися, та вимагала «консолідацію», тобто уніфікацію поглядів у суворій відповідності до лінії партії[881]. На початку 1930-го навіть Скрипник, який усвідомлював, що наслідки цієї кампанії могли негативно позначитися й на тій політиці, яку він так довго відстоював і просував, опублікував «Помилки і виправлення академіка Яворського» у формі виправлень до рукопису, який йому надав Яворський як голова УІМЛ. Хоча Скрипник і знайшов багато помилок, його статтю було написано не так у полемічному тоні, як у тоні вчителя, який виправляє свого учня[882].