Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Ці слова підштовхували трибунал винести рішення, за яким союзники матимуть право застосовувати військову силу для захисту «прав людини». Цей аргумент був суперечливим тоді і залишається суперечливим нині, часом його називають «гуманітарною інтервенцією». Дійсно, у той самий день, коли я вперше побачив рукописний оригінал проекту Лаутерпахта, президент Обама і британський прем’єр-міністр Девід Камерон намагалися переконати Конгрес США і британський парламент у тому, що військова інтервенція в Сирії, заради захисту прав сотень тисяч окремих осіб є легітимною. Їхні аргументи — безуспішні — спиралися на ідеї, які висловив Лаутерпахт, і які відображені у концепції злочинів проти людяності, настільки неприпустимих, що інші мають право вдатися до захисних дій. Лаутерпахт стверджував, що він лише розвивав чинні, створені раніше правила. Цей аргумент — сміливий для 1945 року — тепер застосовувався адвокатами, а не науковцями.

У проекті вступної промови, яку підготував Лаутерпахт, не було згадки ні про геноцид, ні про нацистів, ні про німців як етнічну групу, ні про злочини проти євреїв і поляків чи про злочини проти будь-яких інших груп. Лаутерпахт відмовився від групової ідентифікації у законі, незалежно від того, чи це жертва, чи агресор. Чому він обрав такий підхід? Він ніколи до кінця не пояснив цього, але, мені здалося, що це, імовірно, пов’язано з тим, що він пережив у Лембергу, на барикадах, будучи свідком того, як одна група обернулася проти іншої. Згодом він на власні очі бачив, як законне прагнення захистити окремі групи — як це було виявлено у Польському договорі про меншини — може викликати різку зворотну реакцію. Погано прописані закони можуть мати непередбачені наслідки, спровокувавши ту саму несправедливість, якої хотіли запобігти. Я інтуїтивно симпатизував погляду Лаутерпахта, який керувався прагненням посилити захист кожного індивіда, незалежно від його приналежності до тієї чи іншої групи, обмежити потужний вплив ідей трибалізму, а не посилити його. Зосереджуючи увагу на окремій особі, а не на групі, Лаутерпахт хотів зменшити силу конфлікту між групами. Це був раціональний та науковий погляд, але водночас й ідеалістичний.

Найсильніший контраргумент висунув Лемкін. Не заперечуючи індивідуальні права, він, однак, вважав, що надмірне зосередження уваги на окремих особах є наївним, що воно ігнорує реальність конфліктів і насильства: злочини проти індивідів розглядали тому, що вони належали до певної групи, а не через їхні індивідуальні якості. У розумінні Лемкіна, закон має виявляти реальні мотиви і справжні наміри, ті фактори, які пояснюють, чому окремих індивідів — з певних цільових груп — убивали. На думку Лемкіна, фокус на групах був практичним підходом.