Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Того дня Франк мав багато переживань. «Написала Бріґіт», — сказав він Альфреду Розенбергу і Бальдуру фон Шираху, колишньому ґауляйтеру Відня, який контролював проведення депортації Мальке Бухгольц і шістдесяти п’яти тисяч інших віденських євреїв у Терезієнштадт. Вона розповіла чоловікові, що Нікласа та інших дітей відправили на вулицю просити хліба.
— Скажіть мені, Розенберже, чи необхідні були усі ці руйнування і усе це горе? — спитав Франк. — Який сенс усієї цієї расової політики?{498}
Бальдур фон Ширах почув, як Розенберг пояснював, що він не очікував, що модель його расової політики призведе до масових убивств і війни: «Я лише шукав мирного вирішення».
Франк відповідав на звинувачення на другий день, у присутності Лаутерпахта. Як і всі інші обвинувачені, він мав два варіанти: «винен» або «невинен». П’ятеро відповідачів, які виступали перед ним, обрали «невинен».
Палац правосуддя, Нюрнберг, 20 листопада 1945 р.
«Ганс Франк», — округлим, хрипким голосом оголосив лорд-суддя Лоуренс, закликавши німецького юриста встати для свідчень. Марту Ґелхорн, американську воєнну кореспондентку, яка була того дня у суді, вразило «дешеве личко»{499} Франка, «маленький гострий носик», обрамлений рожевими щічками, і «чорне лискуче волосся». «На його обличчі тихенько склався вичікувальний вираз, як у кельнера в порожньому ресторані», — подумала вона, порівнюючи спокій Франка з посмикуванням божевільного Рудольфа Гесса.
Темні окуляри Франка не дозволяли навколишньому світові зазирнути до його очей, в яких, мабуть, можна було б побачити щось схоже на емоції. Він мав достатньо часу, щоб зважити усі «за» і «проти» обох варіантів і обміркувати можливості, які дають прокурорам тридцять вісім викривальних томів його щоденників. Якщо він думав про вираз хоч якоїсь відповідальності, а було б достатньо тільки трошки, щоб вирізнитися від інших підсудних, він не збирався цього показувати.
«Я не визнаю себе винним».{500} Він оголосив це цілеспрямовано і знову всівся на своє невблаганне місце. Я знайшов фотографію: ліва рука у рукавичці на бильцях лави підсудних, піджак охайно застебнутий, він стоїть прямо і гордо, рішуче дивиться перед собою на суддів, як зауважив якийсь допитливий адвокат захисту.
«Я не визнаю себе винним», Ганс Франк, 21 листопада 1945 р.
Жоден із обвинувачених не обрав варіанту «винен». Хоч загалом вони поводилися добре, все ж один інцидент було спровоковано Герінгом, який зненацька підвівся зі свого місця і звернувся до трибуналу. Зробив це лише для того, щоб лорд-суддя Лоуренс зреагував негайно і твердо. Сісти, нічого не говорити. Герінг не опирався. Це був момент висвітлення беззвучної зміни влади. Натомість Роберта Джексона було запрошено представити версію обвинувачення.
Упродовж наступної години Джексон говорив слова, які зробили його відомим на весь світ. Лаутерпахт сидів відразу за колегою, яким захоплювався, спостерігаючи, як той робить кілька кроків до дерев’яної кафедри, на якій Джексон акуратно розклав свої папери і ручку. Зі свого місця, за рядами адвокатів німецького захисту, які пильно дивилися на американця, Франк міг вивчати характерні риси головного архітектора обвинувачення.
«Привілей відкривати перший в історії судовий процес щодо злочинів проти миру у світі накладає серйозну відповідальність»{501}, — Джексон добирав слова з обережністю, наголошуючи на їхній важливості. Він говорив про великодушність переможців і про відповідальність переможених, про навмисне, страшне, руйнівне зло, яке має бути засуджено і покарано. Цивілізація не подарує ігнорування цього зла, яке не повинно повторитися. «Те, що чотири великих держави, окрилені перемогою і вжалені ранами, утримуються від помсти і добровільно віддають вирішення долі своїх полонених ворогів суду, є однією з найсуттєвіших данин, яку Сила коли-небудь складала розуму».{502}