Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие документальные фильмы » Спостерігаючи за англійцями
Спостерігаючи за англійцями - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Спостерігаючи за англійцями

Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:

«Вівсянка, сер», твідовий костюм, чай рівно о п’ятій, вишукані манери, аристократизм, снобізм, незворушність, гіперпунктуальність. Які ж насправді англійці?
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
1 ... 128 129 130 131 132 133 134 135 136 ... 217
Перейти на страницу:

На мій погляд, ґречна стриманість та негожа агресивність — це сторони однієї медалі. Точніше кажучи, — це симптоми «соціальної не-дужості» англійців. Ми страждаємо на вроджену соціальну патологію. У нас цілий комплекс глибоко вкорінених пересторог, які не дають нормально виразити емоції та провадити звичайне, дружнє спілкування, на яке заввиграшки спроможні інші народи. Чому ми такими стали? Чому хибуємо на «соціальну не-дужість»? Це — свого роду загадка, яку мені вдасться, а може, і не вдасться, розгадати у цій книжці. Як би там не було, щоб діагностувати хворобу, не обов’язково знати, як її вилікувати.

Причину таких психічних розладів, як цей, — будь вони на рівні людини чи на рівні нації — не так просто, а то й зовсім неможливо визначити, але озвучити пацієнтові діагноз все-таки можна — аутизм, агорафобія чи ще щось на кшталт цього. Я не обирала хвороби навмисно, це випадкова вибірка, та аналізуючи їх тепер, мені здається, що «соціальна недужість» англійців має багато спільних симптомів і з аутизмом, і з агорафобією. Та з милосердя та політкоректності скажемо, що англійці «мають труднощі із соціалізацією».

Як би ми не називали наші труднощі, симптоми «соціальної не-дужості» англійців виражаються у протилежних крайнощах: коли нам незатишно і незручно у соціальному плані (признаймося, що так є майже увесь час), ми стаємо аж надто ввічливими, ґречними, штивними і незґрабно стриманими; або галасливими, грубими, агресивними, різкими і просто нестерпними.

Проміжних стадій у нас немає, вже не кажучи про золоту середину! І ті, і ті крайнощі поведінки англійці — до якого класу б вони не належали — демонструють як за розкладом і незалежно від того, чи споживали вони оковиту, чи ні.

Щоправда, найгірші форми «галасливої та нестерпної» поведінки переважно обмежуються точно визначеними періодами «культурної ремісії» — це може бути п’ятничний чи суботній вечір десь у центрі міста, відпустка вдома або за кордоном, коли табуни молоді окуповують паби, бари і нічні клуби, щоб напитися в дим.

Напитися — це не просто побічний ефект від гарно проведеного вечора. Це — першочергова мета. Молоді англійці, які вибралися погуляти чи поїхали у відпустку (і чоловіки, і жінки), досить рішуче налаштовані на досягнення мети, і майже завжди їм це вдається (ми ж англійці, ми можемо напитися в дрова навіть безалкогольною водичкою-плацебо). Щоб довести товаришам, що вони вже розговілися до соціально бажаної міри, вони щодуху намагаються зробити щось «шалене», а саме — вдатися до жахливої розгульної поведінки. Репертуар досить обмежений, а самі «коники» не дуже то й обурливі: спектр варіюється від доволі смиренних вересків і лайки, до більш викличних актів, як-от «світити дупою» (спустити штани і показувати голу дупу — молодики взагалі вважають, що дупа є навдивовижу захопливим об’єктом!) чи, щоправда, рідше, махати кулаками.

Ще є дуже незначна меншість, яка не уявляє суботнього вечора без бійки. Зазвичай це впорядкована, передбачувана і майже по нотах розписана штурханина, яка складається із бравади та поз в стилі «перший хлопець на селі», які можуть розростись до масштабів незграбного махача. Щоб спровокувати інцидент треба не мало, не багато, а всього лиш необережно затримати погляд на долю секунди довше, ніж годиться. З пересічним англійським молодиком напідпитку напрочуд легко затіяти бійку: просто подивіться йому в очі, трохи затримайте погляд (вистачить і секунди, адже англійці не дуже люблять, як до них приглядаються) і скажіть так: «Чого дивишся?». У відповідь можна почути те саме: «А ти чого дивишся?». Дуже схоже на наше традиційне «Як ся маєте?» / («How do you do?»)! Наша нестерпність така ж дивна, ірраціональна та незґрабна, як і наша оспівана ввічливість.

Слід зазначити, що ці проблеми не такі разючі у середовищі молоді, які в ролі соціальних фасилітаторів використовують не алкоголь, а нелегальні «наркотики для настрою» — траву та екстазі. Англійці вірять, що конопля розслабляє і розніжує (як це зараз називається — «на розслабоні»), а екстазі оживляє, додає енергії та доброзичливості до дружбанів, а ще — обдаровує дивовижними танцювальними здібностями. Не знаю, як там з танцями, але віра в чудодійну силу наркотиків чомусь спрацьовує як пророче самонавіювання, і всім весело!

1 ... 128 129 130 131 132 133 134 135 136 ... 217
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)