Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Порушувати священний ритуал взаємного вгощання не можна ні за яких обставин, однак є декілька винятків із правила і стосуються вони кількості учасників та демографічного складу питущої групи.
ВИНЯТОК ДЛЯ ВЕЛИКИХ КОМПАНІЙ: у дуже великих компаніях взаємне вгощання може влетіти у копієчку. Та цієї перестороги зазвичай недостатньо, щоб занедбати ритуал. Проблему вирішують так: велика група ділиться на менші підгрупи (ніхто цього прицільно не організовує, воно само), в межах якої взаємне пригощання йде як звикло. Є ще один альтернативний варіант взаємного вгощання, коли принцип обдаровування зберігається: він називається «карусель» — товариство кладе гроші на кін, щось на кшталт спільнокошту, а зібрану суму потім витрачають, щоб купити випивку на всіх. І вже зовсім у крайньому разі, може, десь у товаристві студентів чи людей з невеликими статками, кожен платить сам за себе.
ВИНЯТОК ДЛЯ ПАР: у деяких соціальних групах пару мають за одну особу, і в такому випадку «пригощати» має тільки чоловіча половина пари. Такий інваріант рідко можна зустріти серед молоді, хіба що вони навмисно, з якоїсь особливої нагоди, намагаються поводитися по-старосвітськи елегантно. За звичайних умов таку практику можна спостерігати хіба у компаніях, де зібралися чоловіки за сорок. Подекуди старші англійці просто не можуть змиритися з думкою, що жінки купуватимуть їм випивку і розширюють рамки «винятку для пар» на всіх жінок у товаристві — незалежно чи ті в парі з чоловіком, чи ні. Ці літні старомодні чоловіки, опинившись в пабі з жінкою сам на сам, наполягають на тому, щоб купувати всі напої за свій кошт. Молодші чоловіки такої звички не мають — вони сподіваються, що жінка дотримуватиметься звичного ритуалу взаємного вгощання.
ВИНЯТОК ДЛЯ ЖІНОК: на відміну від чоловіків, жінки значно фривольніше ставляться до правила взаємного вгощання. У змішаних компаніях вони роблять як усі, грають за правилами друзів-чоловіків і дотримуються чинного етикету, але у жіночих компаніях можна побачити дуже дивні інтерпретації «пригощального» етикету, а подекуди й абсолютне нехтування правилом взаємного вгощання. Вони купують одна одній випити, але вся процедура взаємного вгощання не така значуща: вони не відслідковують так ретельно, чия черга пригощати, і не сперечаються до нестями, хто вже купив випивку на всіх, а хто ще ні. І взагалі — їх смішить та дратує вся та чоловіча метушня із взаємним вгощанням.
Справа в тім, що англійки не так сильно, як англійці, потребують символічного «алкогольного рукостискання»: суперечки — це не основа основ їхнього спілкування, тож, відповідно, вони і не потребують символічних миротворчих жестів. До того ж вони цілком спроможні виразити свою прихильність і симпатію іншими способами: роблять одна одній компліменти, пліткують і звіряються в таємницях. Може англійки й не такі відкриті у спілкуванні, як жінки в інших, не таких стриманих країнах — вони не вивалять на вас деталі розлучення, операції з видалення матки та рекомендацій лікаря у перші п’ять хвилин знайомства. Та у наступні п’ять, коли вже потоваришують, вони говорять про все. Більшості англійських чоловіків така близькість недоступна навіть з найближчими друзями.
Та навіть зі словом «друг» все складно — для «брутальних» англійців воно здебільшого занадто солодкаве. Вони надають перевагу терміну «приятель». «Приятелювати» можна не знаючи анічогісінько про особисте життя один одного, не кажучи вже про якісь там почуття, сподівання та побоювання. Звісно, якщо ті почуття не стосуються футбольної команди чи автівки, тоді можна! Терміни «приятель», «добрий приятель» і «найкращий приятель» використовують для розмежування рівнів інтимності. Та навіть «найкращий приятель» може майже нічого або зовсім мало знати про сімейні клопоти товариша. Все може обмежуватися жартівливими, напівсерйозними коментарями, на які можна відповісти щось на кшталт: «Ох ці жінки! От так завжди!». А насправді ви ладні пожертвувати життям заради приятеля, а він своїм — заради вас. Ваш «найкращий приятель» точно знатиме, який із вас гравець у гольф, але може не знати, як звуть ваших дітей. Та це не заважає вам дуже тепло ставитися один до одного. Одначе слова тут зайві, — і так все ясно, нема чого намарно здіймати емоційні брижі. Та щось ми розбазікалися, це ж твоя черга пригощати, приятелю!
Ти — це те, що ти п’єш
Тут зринає ще одна важлива «вселюдська універсалія»: у всіх країнах, де є більше, ніж один вид алкоголю, всі напої мають відповідний соціальний ярлик. Така класифікація допомагає зрозуміти, хто є хто в цьому світі. Не може бути й мови про «соціальну нейтральність» того чи іншого напою. В Англії, як і всюди, питання: «Що питимеш?» — має соціальне навантаження, а по відповіді ми оцінюємо та класифікуємо людей. Дуже зрідка вибір напою є виключно справою смаку.