Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Відтак я плавно переходжу до третього ліку, яким англійці рятуються від хронічної «соціальної не-дужості». Називається цей метод лікування — «галасливий, агресивний та нестерпний». Поза сумнівом, я не перша зауважила цей неприємний темний бік англійської ментальності. Сотні років гості країни звертали увагу на цю не найкращу рису. Завдяки любові до самобичування й тижня не минає, щоб про неї не згадали газети: футбольні фанати нахуліганили, шаленство на дорогах, п’яниці бушують, сусіди-як кара Божа, п’яні безлади, правопорушники всюди, безчинства і рейвах! Всі ці вершники апокаліпсису виїжджають, на думку громадськості, із якогось незрозумілого «морального занепаду» або з пияцтва. Або і з того, і з другого. Та ці пояснення нікуди не годяться. Досить лиш очима пробігтися по соціальній історії Англії, щоб зрозуміти, що спалахи непристойної поведінки виникли не сьогодні. Та не треба навіть сліпих експериментів, щоб усвідомити, що деінде хоч і п’ють більше, ніж в Англії, але, напившись, не вдаються до грубої, жорстокої та огидної поведінки.
Частково в цій ситуації винні наші уявлення про вплив алкоголю на поведінку людини — вони ж бо діють як пророцтво, що не може не справдитись. Якщо ви щиро вірите і сподіваєтеся, що алкоголь оберне вас на агресивного типа, то так воно й буде. Однак, питання, чому ми віримо в такі незугарні перспективи, залишається відкритим. Щоправда, не лише англійці вірять у розгальмовуючу дію алкоголю: такі погляди побутують у багатьох інших культурах. Ними цікавляться антропологи та соціологи, які вивчають «амбівалентні», «сухі», «нордичні» та «тверезі» культури, що в силу історичних моментів становлення культури тверезості мають двоїсті, непрості та невизначені стосунки із п’янким забороненим плодом. На противагу їм є культури «інтегровані», «мокрі», «середземноморські» або «нетверезі» — для них алкоголь є природним, невід’ємним, буденним і морально нейтральним аспектом рутини. Одне слово, щасливці, яким поталанило не попастись на очі борцям за тверезість. Попри те, що в «інтегрованих» питущих культурах рівень споживання алкоголю на душу населення набагато вищий, в них набагато менше соціальних та психологічних проблем, пов’язаних з алкогольною залежністю, аніж в «амбівалентних» культурах.
Для моїх колег, що займаються крос-культурними студіями, та інших вчених-«алкоголістів» всі ці факти є очевидним аж до оскомини. Нам вже язик заплітається повторювати їх англійцям, які або не можуть, або не хочуть повірити у незаперечний факт. Більшу частину професійного життя я присвятила студіям, які чи так, чи інак, стосуються алкоголю. Ми з колегами вже понад десять років торочимо ті самі неспростовні результати крос-культурних студій та експериментів, та раз у раз державні структури, поліція, занепокоєні броварі та інші небезсторонні інституції підважують нашу компетентність.
Всі незмінно дивуються: «Справді? То ви кажете, що є культури, де люди не вірять у шкідливість алкоголю? Як цікаво!» І ввічливо дають зрозуміти, що їхню віру в зловіщі сили алкоголю не похитнуть ніякі дослідження! Весь цей процес скидається на спробу науково пояснити звідки береться дощ якомусь забитому племені, яке вірить у шаманів та заклиначів дощу. Ага, так, кажуть вони, але собі знають, що справжня причина засухи в тому, що духи предків розгнівалися на шамана, який вчасно не виконав ритуальний танець і не приніс у жертву цапа! А може, хтось із необрізаних хлопчиків чи кровоточивих жінок торкнувся до священних черепів! Та всі це знають! Так само, як і те, що від алкоголю люди втрачають самоконтроль і беруться нещадно дубасити одне одного!
Або ж, якщо послухати вірян тверезості на конференціях на кшталт «Алкоголь та громадські заворушення», алкоголь провокує людей (якихось абстрактних людей) на безчинства. Але не їх особисто — вони мають імунітет: на різдвяному корпоративі вони собі можуть трохи розслабитись, можуть випити з друзями пару пляшок доброго «Каберне Совіньйон», можуть піти в паб на джин-тонік чи щось таке і ніколи після цього не б’ються! Та навіть не лаються! Скидається на те, що тільки робочий клас лютішає та балагурить від алкоголю. Диво дивовижне, якщо подумати, — набагато більше вражаюча магія, аніж викликання дощу!
Ми віримо у дивні сили алкоголю, бо вони, як і всілякі ірраціональні релігійні догмати, допомагають пояснити те, що пояснити годі, а заразом ще й допомагають ухилятись від вирішення реальної проблеми. Зваливши усі проблеми на алкоголь, ми чудово уникаємо незручного питання — чому англійці, ґречністю, стриманістю та поважністю яких захоплюються у всьому світі, паралельно ославились як грубіяни, нечеми і брутали.