«Аристократ» із Вапнярки

— Символічно, звичайно.

— Що символічно?

— Помираєте символічно.

— Вам усе смішки, Сідалковський.

— Для чого ж ви одружувалися, Єво? Та ще й у такий спосіб...

— А ви знаєте як?

— Ваш Адам схожий на несучасний магазин: у нього що під прилавком, те й на вітрині. Мені Адам розповідав, як він вперше наважився одружитися. Я не повірив.

— Чому вперше?

— Бо я певний, йому доведеться одружуватися ще й вдруге.

— Ви так гадаєте?

— Я переконаний, Єво. Можливо, тільки не в такий спосіб. Невже це правда?

— А що ж тут дивного? Він сказав, а я вирішила перевірити. Він виявився людиною. Першим, який не обдурив мене. А ще я вийшла за Адама так тому, що мене до цього один такий, як ви, красень обдурив. Обіцяв одружитися на мені, а взяв іншу. Я негайно ж вийшла за Адама. На зло йому. Та ще й у Київ переїхала. Тепер вони мені всі заздрять. І він також,— Єва витягла цигарку і закурила.

— Ви курите, Єво?

— А що ж тут дивного? — пустила вона дим кілечком.— Ви що, ніколи не бачили дівчат, які курять?

— Навпаки, Єво: я давно не бачив дівчат, які не курять.

— А ви що — «проти»?

— Чому я повинен бути проти, коли вся Європа «за»?

— Слухайте, Сідалковський, а що ви Адамові скажете, коли він вас запитає, з ким тепер Єва зустрічається?

— Я йому скажу те, що й учора: Адаме, наберіться мужності і вислухайте до кінця — Єва закохана в мене.

— Який ви самовпевнений!

— А що я скажу йому, що Єва самим богом створена для мене. Вона така, як я. Точнісінько. Тільки вона жіночого роду, а я чоловічого.. Адамові очі кричатимуть, мов крила птиці, що падає каменем до землі. Я скажу йому: «Не плачте, Адаме, повірте мені і не вірте Єві. Ви для неї були стартовим майданчиком для посадки у Києві...»

— Ви нахаба, Сідалковський! — раптом зірвалася з місця Єва.— Ви такого не можете йому сказати!

— Але це ж правда, Єво,— Сідалковський сидів задоволений, навіть щасливий — Єву зачепило за живе.— А далі я йому скажу чесно: Адаме, Єва кохає мене...

— Це неправда,— ледь не закричала Єва.

— Єво, не підстрибуйте так високо. Це по-перше. По-друге, наберіться терпіння і вислухайте співбесідника, з яким вам не менш цікаво, ніж на концерті.

— Ну, гаразд,— присіла Єва поруч.— А що ж далі?

— А далі Адам схопиться за голову і в розпачі зі словами: «Сідалковський, моя Єва кохає не мене, а вас»,— залишить «Фіндіпош» і піде містом з таким нещасним виглядом, як власник двох лотерейних квитків, на котрі випали найкрупніші виграші, але самі квитки випали з його кишені раніше за ті виграші.

— Сідалковський, ви молодець. Я просто по-справжньому закохана у вас,— Євині почуття перехлюпнули через край.— Сідалковський, поцілуйте мене...

— Ні, Єво. Я товариш Адама. Моя службова совість,— згадав він улюблену фразу Ковбика,— не дозволяє цього робити.

— Ви, мабуть, у школі були відмінником, Сідалковський, або вдома — маминим синком.

— Ні перше, ні друге, Єво.