Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

З рапортів відділів бойового призначення АК постає картина загальної паніки та психозу, що охопила польське населен-ня. Воно масово виїздило в західні райони ГГ. Так, лише протягом тижня місцевий комісаріат у м. Борщів видав близько 2500 перепусток для евакуації поляків до Краківського та Мехівського воєводств. Комендант Чортківського інснекторату капітан С. Чернецький підкреслював, що існуюча з боку УПА «...загроза має для населення більше значення, аніж наказ про утримання стану польського посідання (присутності. — І. І.)... Поляки, які, однак, вирішили тут залишитися, благанно прохають: зброї, зброї і ще раз зброї, якщо хочемо у найближчий час сюди повернутися. З боку поляків часто чути такі голоси: де наш уряд, де наша влада, що на це говорить Варшава, чому не прийде з якоюсь допомогою?»[599].

За таких обставин командувач Тернопільського округу АК підполковник Ф. Студзинський вимагав підвищити персональну відповідальність командирів усіх рівнів за організацію самооборони у підлеглих їм районах. Він наполягав на необхідності знімати недостатньо енергійних з-поміж них, висувати на керівні посади підофіцерів, рядових і навіть таких, які не служили у війську, тільки б вони відповідали вимогам часу. Керівники бойових відділів мусили звітувати про стан самооборони 5 і 20 числа кожного місяця. Рапорти мали містити таку інформацію: «1) які села і поселення зазнали нападів; 2) в яких поселеннях самооборона діяла, а в яких ні; 3) докладний перебіг бою; 4) власні втрати; 5) українські втрати»[600].

Найкраще організованими на території Тернопільського округу АК виявилися бази самооборони в селах: Джуринська Слобідка (допомогла в евакуації жителям с. Полівці під час нападу на село загонів УПА у січні 1944 р.), Косів і Хом’яківка (всі Чортківський район), Гутиски Бережанського району (відбила чотири напади УПА), Великий Тростянець Зборівського району, Вітин, Струтинські Вороняки і Черемошня Золочівського району (останньою відбито три напади УПА)[601].

Захисникам села Гутиски Бродівські допоміг відбити напад українських партизанів у лютому 1944 р. дислокований неподалік підрозділ вермахту[602]. В селі Скважава на Золочівщині поляків у боротьбі з нападниками підтримали місцеві українці. А в селі Черниці на Бродівщині українські селяни тривалий час переховували вночі сусідів-поляків у своїх хатах доти, доки в березні 1944 р. не стався напад загонів УПА вдень[603].

З вступом радянських військ на Тернопільщину українсько-польська ворожнеча не припинилася, вона лише набула нових форм[604].

До організації самооборони і проведення «відплатних» акцій за напади на польські поселення формувань УПА фактично звелася бойова діяльність загонів АК Станіславівського округу. Поляки тут «особливо зразково» організували самооборону в селі Микуличин Надвірнянського району. На напади українських збройних формувань улітку 1943 р. місцева база самооборони не лише відповіла негайною та вдалою відсіччю, але водночас польська акція спричинила німецьку «пацифікацію» сусідніх українських сіл. Згідно з донесенням командування Коломийського інспекторату АК внаслідок німецької каральної операції були розбиті деякі організаційні осередки «українських банд і загалом ця операція принесла українському рухові більше втрат, ніж нам завдали напади УПА на нашому терені до цього часу»[605]. На початку жовтня 1943 р. поляки під тиском українських збройних формувань були змушені залишити село Микуличин.