Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

В іншому місці наголошувалося на такому: «Ясно одне: мати проти себе в ту рішучу хвилю, що вже наближається, і Схід і Захід, і Москву і Польщу — це значить опинитися в тій ситуації, в якій вже ми були в 1919 р., це значить бути знову переможеними». Автор статті доходив висновку: «Отже, багато питань треба буде налагодити в майбутньому Україні зі своїми західними сусідами. Яким чином шлях збройний, як ми сказали, з огляду вже на одну тільки постійну небезпеку з боку Москви, є неможливим. Але мирним шляхом, шляхом дипломатичним, сусідським чимало справ можна буде залагодити, бо коли Українська держава буде зацікавлена в мирних відносинах з Польщею та Румунією, то й вони дещо зацікавлені будуть в Україні»[624].

Утім, на жаль, люди подібних поглядів не могли тоді вплинути на ситуацію, що склалася в Західній Україні. А тому непочутими залишалися голоси легальної української преси про «лісову бестію, яка виходила вночі за здобиччю і мордувала безборонну людність». Так само не мали відповіді чергові пастирські листи представників греко-католицької церкви, нові звернення пропагандистів з УЦК, проголошені під час березневих 1944 р. нарад у Львові, на яких головною темою обговорення була справа організації протидії «акції» ОУН(Б)[625].

Не привели також до послаблення взаємної ворожої налаштованості переговори між представниками АК і Делегатури польського емігрантського уряду, з одного боку, та діячами обох фракцій ОУН, з іншого. Офіційні розмови про досягнення порозуміння і припинення непотрібного для обох сторін кровопролиття, а також навіть задля укладення угоди про можливу подальшу співпрацю проти спільних ворогів проводилися, як правило, у Варшаві та Львові, хоча відомі випадки українсько-польських контактів у Кракові, а також на Волині.

У Варшаві одна з таких розмов відбулася ще до загострення українсько-польського конфлікту. В червні 1942 р. мельниківці уповноважили людину, яка не належала до ОУН, зав’язати контакт з авторитетними польськими політиками. Через неї полякам було передано про готовність прихильників А. Мельника обговорити можливість опрацювання на майбутнє спільних засад антинімецької політики. При цьому мельниківці підкреслювали, що наразі вірять у перемогу німців і їхня політична лінія орієнтована на саме такий перебіг війни. Відповідно до цієї концепції ідеологічно «оброблялася» і та частина українського суспільства, що знаходилася під їхнім впливом.