Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Звіт представників Делегатури польського емігрантського уряду з приводу «пацифікації» Гути Пеняцької однозначно вказує на відповідальність за неї підрозділів дивізії СС «Галичина». З огляду на те що в українській науковій літературі заперечується причетність до вбивств у цьому селі солдатів дивізії, а відповідальність покладається на німецький каральний загін, процитуємо уривок зі звіту про ці події.

«...Напад відділу СС на село був наслідком доносу української поліції з поселення Підгірці, яка надала німцям інформацію про те, що поляки в Гуті Пеняцькій переховують євреїв, підтримують більшовицьких партизанів, зберігають зброю і т. ін. Коли українські есесівці прибули до села з метою проведення ревізії та почали грабувати місцеву людність, розмовляючи між собою українською мовою, поляки, вважаючи, що мають справу, як це часто бувало, з переодягненими звичайними бандитами, почали боронитися. Тоді з Підгірців до села підійшов міцний український загін СС, який, оточивши його кільцем, почав мордувати людей...»[588].

Далі у звіті йдеться про жахливі методи знущання над людьми, які важко вигадати і у можливість яких водночас важко повірити. Кожний, хто читатиме цитований тут документ, переконається в цьому. Окрім людей, що загинули від куль, значну кількість жертв Гути Пеняцької становили мешканці села, яких спалили у стодолах. Загалом під час «пацифікації» загинуло понад 500 осіб. Урятуватися втечею вдалося близько 50 особам. Саме село — 172 хати — було спалене вщент. На офіційний запит поляків у представників влади дистрикту про причини «пацифікації» німці дали відповідь, що «вона була спричинена помилкою»[589].

Докладний опис у звіті сцен мордування в Гуті Пеняцькій свідчить про те, що дізнатися про події в селі автори звіту могли лише від свідків. Виникає питання: чи могли помилитися останні щодо того, з ким мали справу вже під час мордування людей у костьолі, стодолах та інших місцях, які згадуються у звіті? Все може бути. А тому подамо іншу версію подій у Гуті Пеняцькій, що міститься в опублікованій праці українського дослідника А. Боляновського, присвяченій історії дивізії «Галичина».

«Бойове хрещення галицьких добровольчих відділів припало під час атаки стрільців другого куреню 4-го полку на польське село Гуту Пеняцьку (Бродівщина)... В результаті атаки українських вояків 23 лютого 1944 р. двоє з них загинуло. Підрозділ відступив під наступом польських партизанів, які, втім, з флангу зазнали удару з боку місцевого відділу УПА, поінформованого про присутність у місцевості українських галицьких добровольців. Ним був повстанський курінь особливого призначення “Сіроманці”, яким командував Дмитро Карпенко (Яструб). Після цього німецький каральний підрозділ спалив цей населений пункт і знищив більшість його мешканців»[590].

Як відомо, 4-й та 5-й полки дивізії СС «Галичина» були підпорядковані не військовому, а поліційному німецькому керівництву, зокрема вищому керівникові СС і поліції ГГ. Ця обставина, з одного боку, спричинила невдоволення галицьких добровольців, які прагнули бути в дивізійних полках, а не в німецькому поліційному підпорядкуванні, а з другого боку, сприяла встановленню найтісніших зв’язків між підрозділами цих полків та загонами УПА[591].