Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Проте у польського командування на Львівщині не вистачало не лише офіцерів, але навіть підхорунжих та старших підофіцерів. Кожне з відділень мало власну дільницю самооборони, а також вартовий пост. Білку Шляхетську захищало 12 взводів, а також 2 опергрупи. Меншу за чисельністю населення Білку Крулевську — 4 взводи й 1 опергрупа. Уночі опергрупи надсилалися до сусідніх польських або українсько-польських сіл з тим, щоб у разі нападу на них загонів УПА утримувати оборону цих сіл до моменту надходження допомоги з Білок. Між Білками за посередництвом кінних зв’язківців поляки підтримували постійний зв’язок. У самих селах на кожному подвір’ї вони викопали схрони, що з’єднувалися підземним коридором з помешканням та мали декілька виходів. Зброю вдень поляки ховали, наприклад, у закопані в землю бочки, засаджені поверх квітами. Загальне командування самообороною всього осередку здійснював поручник AK М. Б. Чайковський («Томаш»)[575].

У квітні напади загонів УПА поширилися також на польські поселення, розташовані на захід від Львова. Особливо загрозливою стала ситуація для польської людності на території Любачівщини. У самому Любачеві з’явилися листівки із закликами до поляків залишити українські етнічні землі. Напруження у відносинах між українським і польським населенням у цьому регіоні було значною мірою спричинене подіями вже згадуваної вище «грубешівської революції», яка відбулася на території південної Люблінщини, що межувала з Львівським округом АК.

У середині квітня відбулися бої формувань УПА і польських відділів «Кедив» на території Жовківського району, зокрема біля села Станісловка. У звітах місцевого командування АК зазначалося, що напади загонів УПА на польські поселення та бої з місцевою самообороною відбувалися на зовсім близькій відстані від м. Жовква, а тому, коли там горіли оселі, стовпи диму і вогню можна було побачити навіть з міста[576].

У другій половині квітня галицькі добровольці, мобілізовані до підрозділів дивізії СС «Галичина», спалили польські села Будки Незнанівські на Кам’янеччині та Павлів на Радехівщині за опір та небажання їхніх мешканців залишити українську територію. Взагалі на той час на території Кам’янецького, Радехівського та Сокальського районів польського населення вже майже не залишалося[577].

У трохи кращому стані перебували поляки, зокрема польські військові формування, у районах Яворів, Грудек Ягеллонський та Рудки. Проте тут також унаслідок втечі протягом першого кварталу 1944 р. великої кількості осіб до Центральної Польщі чисельність місцевих загонів АК значно скоротилася. На території Яворівщини польська людність зосереджувалася вже тільки у трьох місцевостях — самому Яворові, Краковці та Великих Очах. Відносному посиленню місцевих польських баз самооборони сприяла та обставина, що на цій території до липня 1944 р. загони АК отримали як англо-американську союзницьку допомогу 12 вантажів зі зброєю (це була майже половина від усієї кількості вантажів, отриманих ними на території Східної Галичини), що дало змогу порівняно добре озброїти місцеві польські лісові загони. Вже з кінця березня під Мостиською йшло формування першого на території Львівського регіону польського партизанського загону під командуванням З. Кубського («Лех»)[578].