Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

За повідомленням керівництва Золочівського інспекторату АК, «...частина українських солдатів увійшла всередину місцевого монастиря, де сховалися люди, і почала вбивати всіх присутніх там, хто не встиг або не зміг раніше втекти, інші українці ходили по хатах у містечку та вимагали показати “аусвейс”. Хто в “аусвейсі” був записаний поляком, того вбивали. Хто зміг довести, що не є поляком, був урятований»[594]. Приводом для проведення акції стало переховування в монастирі зброї, про що, між іншим, німецька комендатура Підкаменя була поінформована і ставилася до цього нібито спокійно.

Цікавим, однак, є той факт, що саме напередодні трагедії в Підкамені, 2 березня 1944 р., з’явилася відозва під назвою «До охочих і української молоді», авторами якої були українські військові, пов’язані з Військовою управою — допоміжним органом, створеним при дивізії для задоволення всіляких потреб її вояків. Усю провину за мордування польської, а водночас і української людності вони покладали на радянських партизанів. Військові підкреслювали, що «...боронь Боже, якщо серед тих, хто припустився тих нелюдських діянь, знайдеться українська рука, вона буде виключена з української національної спільноти»[595]. У відозві йшлося про події в Гуті Пеняцькій.

Велика кількість жертв з польського боку була в одних випадках наслідком поганої організації самооборони (через відсутність умілого командування, недостатню кількість зброї та набоїв тощо), в інших — пояснювалася тим, що загони УПА нерідко взаємодіяли з «українською» поліцією та підрозділами дивізії СС «Галичина», і через це поляки не зважувалися на оборону, а ховалися, оскільки будь-який спротив німцям суворо карався. Після «пацифікації» Гути Пеняцької деякі місцеві керівники АК заборонили приймати в селах радянських партизанів, адже їхня присутність в тилу у німців використовувалася останніми як привід для знищення осередків польської самооборони. Це зайвий раз довела акція знищення у травні 1944 р. німцями села Ганачів[596].

Проте поляки не тільки продовжували забезпечувати радянських партизанів житлом та продуктами харчування, надавати їм необхідну інформацію про німців та УПА, брати участь у спільних з ними антинімецьких та антиукраїнських акціях, а й вступали до радянських загонів. У звіті генерала Т. Бур-Коморовського від 22 березня 1944 р. навіть повідомлялося про те, що «...з кожним днем усе більше людей чекає на більшовиків, як на захисників і месників за різанину, вчинену українцями»[597].