Крига. Частини І–ІІ

… Якими я легко користався. Я грав уже тоді винятково в Милого Князя, він винаймав у Кальки на Маршалковській покої, де вечорами й до пізньої ночі грали найзатятіші картярі варшавського бомонду, кружляли леґенди про розтринькані та виграні там статки, про гравців і їхні безумства, нібито один полковник із Цитаделі, вийшовши від Кальки, стрелив собі одразу в чоло, оскільки програв кошти, привласнені з царської скарбниці, інший нещасний, директор Християнської споживчої спілки з Хшанова, зазнав там за столиком нервового удару й відтоді страждає на параліч правого боку тіла (тому змушений тримати карти в долоні лівої руки й кепсько йому вдаються тасування і роздача), а для відміни якийсь щасливець, прізвища якого чутка не запам’ятала, так на голову заслаб, повернувши собі фільварок і дохідну бійню, що, відчинивши настіж вікна, заходився пригорщами кидати трёшки и червонцы на Маршалковську, а люди ноги собі ламали на кризі, щоб допастися до того дощу з грошей; кружляла також леґенда про іншого росіянина з гарнізону, здається майора, який, вичерпавши заставу й кредит, запропонував сатисфакцію кредиторові згідно з принципом револьверної лотереї, тобто покрутивши барабан із одним вкладеним набоєм і вистреливши собі всліпу в скроню, звідси зветься ота забава «російською рулеткою». Тож бачите, панно, що за тим столиком не жартували. Я ходив туди три-чотири рази на тиждень, і завжди в суботу, залишаючись до недільного світанку, а бувало, що й до полудня. Йшлося про те, щоб програти якомога більше.

… Програти, але не будь-кому. Звісно: мені слід було програвати послідовно й упродовж тривалого часу, щоб не викликати post factum жодних підозр. Але врешті-решт мав трапитися один великий програш, очевидне й неминуче продовження довгої низки втрат, що нараховували від кількадесяти до кількасот рублів. Був зимовий ранок, прислуга розсунула завіси, за вікнами прокидалася біла Варшава, згасали високі ліхтарі, над столиком висів дим, сизий, наче привид душі, що тікає з тіла, лакей приніс каву, Милий Князь роздав, я подивився в карти, але вони акурат були найменш важливими, поставив тисячу, потім другу, потім перебив на чотири, так ми дійшли, торгуючись, до двадцяти тисяч, я і Фридерик Вельц, за нього поручився Князь, я поставив мій посаг, ми підписали векселі, й нарешті Фредек відкрив пару королів і виграв усе. Я подякував, попрощався, забрав пальто й вийшов на мороз. Вони дивилися на мене з вікна, може сподівалися, що я теж захочу вистрелити собі в голову, — у мене не було зброї — може, що піду до лютого: ви бачили тих самогубців, зимовики потім видовбують їх кувалдами. Я насилу стримався, щоб не розсміятися до холодного Сонця.