Крига. Частини І–ІІ

Тук-тук-тук-ТУК, тук-тук-тук-ТУК, тук-тук-тук-ТУК.

Правда чи брехня? Ніч затопила отделение, переливається від стіни до стіни, у такт руху сталевих коліс, у ритмі слів і гучного дихання панни Муклянович. Панна дихає так, ніби великий тягар тисне їй на груди. Не бачиться її обличчя, навіть уже на неї не дивиться: більше сказав би дотик пальців руки, простягнутої через купе, — але цього, звичайно, не зробиться. Випростовується у кріслі. Панна ворушиться на постелі, шелестить матеріал спідниці. Правда чи брехня? Пласким широким небом Азії пересуваються смуги численних відтінків мороку — а може, це земля — а може, царина ще іншої стихії: смуги темряви, темніші, ніж темрява, й лінії, темніші, ніж оті, й хмари найбільшої темряви понад темрявою.

— Я не азартний гравець, — сказалося, — і жодна хвороблива пристрасть до гри мною не керує. Я програвав, щоб ввести в оману. Дозвольте представитися: Бенедикт Ґерославський, негідник. Ось моя історія.

… Справді, карти були мені не чужі, складно не посмакувати дрібного азарту серед студентів, тоді я також почав курити тютюн і пізнав тягу до алкоголю. Проте азартним гравцем я ніколи не був. Натомість я мусив здобути репутацію гравця. Я програвав гроші, щоб здобувати їх. Бідність, панно Єлено, бідність — це єдина справді шкідлива звичка, яка мене уразила. Можливо, якби в мене в пам’яті не було дитинства в достатку… Тим нестерпнішим було таке життя. Злидні зжирають людину, як смертельна хвороба, вони нищать у ній те, що в ній найкраще, готують до нікчемних радощів, нікчемних амбіцій, придавлюють до землі. Я кажу: шкідлива звичка — бо вона тим на них схожа, що з плином часу дедалі важче з неї вирватися, бруд притягує бруд, недостаток притягує недостаток, хвороба — хворобу, марнота — марноту — у царстві матерії та царстві духа. Ми з в и к а є м о. Дурень той, хто вірить романтикам і пастирям: бідність не облагороджує, не торує стежок до вічного життя. Навпаки, вона отруює нас заздрістю, ревнощами, гіркотою супроти світу й людей, і ми вже не здатні побачити в них нічого хорошого, ми прокидаємося і засинаємо з гримасою на обличчі, зі стиснутими губами, й такі наші сни, й такі мрії, і навіть любов така, себто злиденна. Коли я сів сюди у люкс… Інше Сонце світить над головами багатіїв, вони дихають іншим повітрям, інша пневма приводить у рух їхні душі.