Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
… Я дуже хутко втямила, завдяки власній натурі, що, зрештою, не так уже й мало, втямити власну природу, знайти для себе правильне слово, а я знайшла його: брехуха. Не в тому річ, що я добре брехала, — хоча я добре брехала, — а в тому, що я любила брехати. Ви говорили про залежність від азартних ігор. Це теж шкідлива звичка, й також азарт: викриють, чи ні. Ґріша був дуже мною задоволений і довго не відчував небезпеки, але навіть якби він її зауважив, було б уже занадто пізно. Скільки людей упродовж усього свого життя в усьому плине в посередності, їхня робота є лише роботою, тобто способом заробляти на прожиття, і вони обрали її ні на власний смак, ні відповідно до своїх здібностей, ні для задоволення, яке вона їм дає, а лише тому, що їм краще платять, ніж іншим, або й узагалі, бо вона одна їм дає засоби для існування, адже поза роботою — на що вони здатні? Надзвичайно вправно наслідувати кукурікання? Вихилити більше пива, ніж будь-який інший п’яничка в околодку? Бути в чомусь справді майстринею — це виняткове почуття, доступне вкрай не багатьом, виняткове, бо робить тебе винятковою й визначає на все життя. Ти була ніким — тепер ти хтось, а саме те, чого стосується твій дар. А я брешу.
… Усе почалося з того, що я брехала більше, ніж було треба. Спершу ми докладно обговорювали деталі моїх історій; згодом, побачивши, як я собі даю раду, Бунцвай відмовився від суворого контролю. Я пильнувала себе тією мірою, наскільки потрібно було утримувати цілісність брехні. Але до брехні завжди можна щось додати, завжди можна її уточнити. Й не було ж урешті так, що я мусила завжди триматися однієї історії. У цьому також полягала незвичність ситуації Ґріші Бунцвая, що він діяв на межі кількох світів, які загалом не перетиналися, тож я мала справу з людьми, які ніколи не могли контактувати між собою, — чи може бути краща нагода для брехуна показати себе? Але й тоді я остерігалася брехати надмірно, щоб знати міру правди, тобто те, що звучить як правда, адже завдяки цьому дорослі завжди дізнаються про брехню дітей: діти перебільшують. А брехню слід будувати з дрібних крихт дійсности, терпляче додаючи їх одну за одною; а ще краще, якщо вибудовуєш її не ти, а той, кому брешуть, тобто якщо він бреше сам собі, — якщо ти дозволяєш йому д о д у м а т и с я до історії, яку йому приготувала. Тоді він захищатиме таку брехню до останнього.
… Робиться це так. Зустрічаєш незнайомця. Хочеш його переконати, що ти хтось інший, ніж насправді. Ти не переконуєш: ти підкидаєш крихти. Вказівки приховані в твоїй поведінці, в мові, в ритмі фраз, у тому, як ти тримаєш голову, в погляді, а можливо, в униканні погляду, в тому, як ти рухаєшся, як ставишся до інших людей, а якщо вдасться, в одязі, і якщо це можливо, у поведінці спільників. Слова мають пролунати насамкінець, слова мають лише підтвердити знання, уже очевидні деінде. Зрештою, спершу ти мусиш заперечувати, нехай зацікавиться і сам розпитає.
— Ви розповідаєте про мистецтво зводити.
— Брехня і брехня, як не дивися. Я в цьому вправна — це мені вдається так легко, майже не замислюючись, так природно… От і загадка, пане Бенедикте: природна брехня. Брехня від глибини душі! Будь-хто, будь-де, будь-коли — а я вже пропоную йому таємницю, опускаю очі, або власне палко споглядаю йому в очі, мені ламається голос, входить Ґріша зі знайомим, я вся зашарілася, або насилу стримую сльози, або тремчу від нервів, або раптом мовчазна, або театрально радісна, або мертво бліда від жаху. Чому? Якийсь план? Чи Бунцвай так мені велів? Можливо, то його клієнт? Ні. Я брешу, бо хочу, бо мені подобається, бо можу. Чому ведмежатники повертаються до фаху, ризикуючи звікувати за ґратами, хоча спокійно могли б постаріти, ставши рантьє? Бо в тому одному вони виняткові, в тому кращі: в зламуванні сейфів.