Крига. Частини І–ІІ

… Чи ж треба нам обговорювати увесь план уголос? Ми тільки поглянули одна на одну, Маріолька й оком не зморгнула. Про ніякий вибір, жодне рішення не могло бути й мови, — ми залишилися засліпленими очевидністю. За решту грошей ми купили два місця у першому класі до найближчої станції, — щоб узагалі сісти в їхній вагон. Слід було тільки зауважити, в якому докладно купе вони їхатимуть, — але з такою гамірною родиною довкола вони не могли від нас сховатися.

… Як тільки поїзд рушив, ми постукали до їхніх compartiment. Відкриває тітка. Маріолька сховала в шалі камінь, піднятий на колії. Тітка отримує в чоло. Ми вриваємося всередину, я затуляю двері плечима. Панянка пищить, але пищить і свистить і шипить також паровоз, зрештою, Маріолька негайно закриває їй рота, ви бачили: Бельцик має ледве не чоловічу статуру, сильна в руках женщина. Поборюкалися якусь мить, Маріолька обгорнула їй шарф навколо шиї, я вхопила за інший кінець, ми її задушили в три счета. Далі тітку, адже вона ще дихала. Ви розумієте, найважливішим був час, час до прибуття кондуктора. Ми обшукали багаж, одяг, торбинки, де квитки, де бумажки — є. Сховати тілá — під сидіння, і ковдрами прикрити: себто я лягла і вкрилася, начебто лихоманка у мене, занадто слабка, щоб сидіти — плед укрив усе. Стукає кондуктор. Маріолька пошепки пояснює йому ситуацію, показує документи, панна Єлена невиліковно хвора, в дорозі до чудотворної клініки сибірської Криги, чи були б ви такі ласкаві допильнувати, щоб ніхто в подорожі вже нас не турбував, Господь Бог вас винагородить, людино добра, — і рублик у жменю йому втискає. Тож ми замкнули купе. Здерли з трупів одяг. Квапливо приміряли. Інші розміри, в Москві доведеться хутко його продати й купити відповідне придане для шляхетного роду панни та її супутниці. Ми зразу поділили всі коштовності. Я також знайшла тоді записничок, оправлений у шкіру, щоденник панни Єлени. Що вона там навиписувала! — Сміятися з того, чи плакати, — глупі фантазії хворобливої дівчини, яка не знає світу. Однак я читала це червона від рум’янців, як екзотичний роман про кохання: я з’їла її душу разом із тими фантазіями. Ясновельможне панство! Елеґантні панове, пані в брильянтах! Я стільки на них надивилася, стільки разів пережила їхнє життя уві сні, у мріях, сильніше, глибше, довше од них, — тепер я буду дамою, вищою від дами, невинною панною, білішою од білих лілей, Єленою Муклянович, правдивішою од Єлени Муклянович.