Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— Він віддав мені шкуру — то з якого дива мені сваритися із старим? Як правду сказати, я й сам не вважаю, що вбити оленя великий злочин.

— І ви розпрощалися друзями? Ви не збиралися позивати його до суду?

— Та ні ж бо. Він віддав шкуру, і я на нього не сердився. То тільки сквайр Дулітл так уже образився на старого.

— Я закінчив, сер, — мовив Ліппет і сів на місце з виглядом людини, впевненої у своєму успіхові.

Настала черга Ван дер Скола звернутися до присяжних, і він почав свою промову.

— Панове присяжні засідателі! Мені слід було б протестувати проти навідних запитань пана адвоката (під навідними я розумію такі питання, які підказують відповідь), але я певен, що наш закон справедливий і безсторонній і на нього не вплинуть ніякі адвокатські хитрощі (я маю на увазі законні хитрощі), якими пан адвокат хоче виправдати підсудного. Він намагався переконати вас, панове, всупереч вашому здоровому глуздові, що наставляти рушницю на констебля (обраного чи призначеного) — всього лиш безневинний жарт, який не загрожує безпеці суспільства (я маю на увазі державу, панове). Але дозвольте привернути вашу увагу до деяких особливостей цього дуже прикрого випадку.

І прокурор змалював події так плутано, що збив з пантелику своїх шановних слухачів. А закінчив він свою промову ось цими словами:

— Тепер, панове присяжні засідателі, пояснивши вам суть злочину, в якому винна ця нещасна людина (нещасна з огляду на своє невігластво і на свою провину), я звертаюся до вашої совісті, аніскільки не сумніваючись, що ви усвідомлюєте, як важливо (незважаючи на намагання адвоката, підбадьореного вашим першим вироком, переконати всіх у безперечності свого успіху), — наскільки важливо покарати злочинця і відстояти гідність закону.

Далі виступив суддя Темпл. Промова його була коротка; він викрив хитрощі адвоката й виклав факти ясно в їх незаперечній вірогідності.

— Ми живемо, панове, — закінчив він, — на самому краю цивілізованого суспільства і тому повинні якомога суворіше пильнувати законів. Якщо ви вірите свідченням проти підсудного, то вам доведеться ухвалити обвинувальний вирок; якщо ж ви думаєте, що ця стара людина не мала наміру заподіяти зло констеблеві, то судіть її, але будьте милосердні.

Присяжні, як і попереднього разу, не вийшли із зали й, трохи порадившись, ухвалили:

— Винен.

Це не викликало подиву: всі свідчення, більшу частину яких тут не наведено, доводили провину Шкіряної Панчохи. Судді теж, мабуть, не сумнівалися в такому рішенні, бо радилися одночасно з присяжними і невдовзі оголосили вирок.

— Натаніель Бампо… — почав суддя і зробив звичайну в таких випадках паузу.

Старий мисливець, який знов був задумався, схиливши голову на груди, схопився на рівні й вигукнув по-військовому:

— Тут!

Суддя підніс руку, закликаючи до тиші, й сказав:

— Ухвалюючи цей вирок, суд брав до уваги як ваше незнання законів, так і необхідність покарання за їх образу. З огляду на ваш похилий вік суд не присудив вас до биття канчуками, хоч це й передбачено законом. Однак, оскільки гідність закону вимагає публічної покари за таку провину, то суд ухвалює посадити вас на годину в колодки. Крім, того, суд присудив вас до штрафу в сумі ста доларів і до місячного ув'язнення в місцевій тюрмі. Якщо ж протягом вищезгаданого строку штраф не буде сплачено, термін перебування у в'язниці подовжується аж до повної виплати штрафу. Я вважаю за свій обов'язок, Натаніелю Бампо.