Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— А де ж я візьму такі гроші? — урвав його мову Шкіряна Панчоха. — Де мені їх узяти? Премію за пум ви відібрали, бо я вбив оленя. Де ж старому в лісах знайти стільки золота й срібла! Ні, ні, судде, обміркуйте все, що я сказав, і не примушуйте мене пробути в тюрмі дні, що мені лишилося ще прожити.

— Якщо ви маєте якісь заперечення проти рішення суду, суд готовий вислухати вас, — лагідно зауважив суддя.

— Ще б пак я не мав! — вигукнув Натті, конвульсивно стискаючи поруччя. — Звідки мені взяти таку купу грошей? Відпустіть мене в ліси, у гори, де я звик дихати чистим повітрям, і я, попри свої сімдесят років, ще до кінця сезону принесу вам гроші, якщо в цьому краю залишилася дичина. Так, так, ви розумна людина, пане суддя, ви розумієте, як жорстоко садовити за грати людину, яка все життя бачила над собою вільне небо!

— Я мушу дотримуватись закону…

— Не кажіть мені про закон, Мармедюку Темпл, — перепинив його старий. — Хіба дикий звір думав про закон, коли хотів роздерти вашу дитину? Ваша дочка навколішках благала бога про лавку більшу, ніж я зараз прошу у вас, і він її почув. То ви думаєте, бог не почує, коли ви відмовите мені у моєму благанні?

— Мої особисті почуття не повинні…

— Послухайте, Мармедюку Темпл, — знов урвав суддю Шкіряна Панчоха, і голос його звучав поважно й сумовито. — Послухайте, що я вам скажу. Я блукав по цих горах, коли ви ще були немовлям на руках у матері, і сподіваюсь, що маю право блукати по них до скону. Чи пам'ятаєте ви той час, коли ви вперше прийшли на берег цього озера, коли тут не було ще в'язниць? Хіба не дав я тоді вам притулку, не розстелив ведмежої шкури, щоб ви відпочили, не нагодував жирним оленячим м'ясом? Так, так, тоді ви не казали, що вбивати оленя — злочин. Я зробив для вас усе, що міг, хоч і не мав особливих причин любити вас, бо ви не зробили нічого, крім зла, тим, хто любив мене і дружив зі мною. А тепер на знак подяки ви хочете запроторити мене за грати. Сто доларів! Де ж я візьму стільки грошей? Ні, ні… Я знаю, люди різне плетуть про вас, але ви не така недобра людина, щоб гноїти в тюрмі старого, який лише захищав свої права… Дай-но мені пройти, друже, — звернувся він до констебля, — я надто довго був на людях, я хочу знову в ліси. Не бійтеся, судде, не бійтеся, кажу вам: ще не перевелися бобри в ручаях, ще за оленячі шкури платять по шилінгу, й ви отримаєте свій штраф, усе до останнього цента. Ну, мені й моїм собачкам буде чимало роботи, на наші літа це труд тяжкий, але я обіцяв — і додержу слова.