Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
Мисливець оцінив, мабуть, добрі наміри Бенджаміна, дарма що, здавалося, нічого не второпав з його красномовства. Підвівши голову, він спробував усміхнутись і сказав:
— Щось не розумію.
— Та кажу, що це дрібниця, так собі, маленький шквал — налетить і піде, — вів далі Бенджамін. — Що він для тебе, коли ти маєш такий довгий кіль? А мої нижні шпангоути трохи короткуваті мене заносить на корму, й важко зберігати остійність. Та то все пусте, містере Бампо, от відстоїмо цю собачу вахту, і хай мене чортяка вхопить, якщо не вирушимо разом у плавання по тих самих бобрів! Я не так уже й дуже розуміюся на рушницях, бо звик бути біля гармат, але можу допомогти носити дичину чи ловити її капканами. А коли ти так само вправно володієш мисливським знаряддям, як остенем то плавання наше буде нетривалим. Я скажу сквайрові Діку, щоб він викреслив мене із списків екіпажу, поки ми повернемося.
— Ти звик жити між людьми, Бенні, — сумно мовив Шкіряна Панчоха, — і в лісі тобі поведеться нелегко.
— Зовсім ні! — вигукнув управитель. — Я не з тих слиньків, що плавають лише в погожу годину, містере Бампо. Якщо я вже назвав кого-небудь другом, то, будь певен, не покину його. Ось, приміром, сквайр Дік — славна людина, і я люблю його майже так само, як барильце ямайського рому, що стоїть у пивниці місіс Голлістер…
Бенджамін раптом замовк, повернувся до мисливця, прискалив око, й усмішка освітила його грубе обличчя. Тоді він додав тихо:
— Кажу тобі, містере Шкіряна Панчохо, ром той — добряча штука, і освіжає, і гарячить, — куди там голландському віскі до нього! А що, може, пошлемо кого-небудь до місіс Голлістер, нехай надішле пляшечку на пробу, а то мені вже ноги зсудомило, і не завадило б трохи прочистити верхній механізм.
Натті зітхнув і подивився на юрбу, що вже почала потроху розходитися, потім позирнув на Бенджаміна, але нічого не відповів. Тяжкі переживання притлумили всі інші його почуття, й тінь глибокої печалі злягла на покарбоване зморшками чоло старого.
Управитель уже був вирішив, що мовчанка Натті — знак його згоди, коли це на майдані з'явився Гайрам Дулітл у супроводі Джотема. Проминувши Бенджаміна, він зупинився на безпечній відстані від нього проти Шкіряної Панчохи. Натті дивився йому просто в очі, й Гайрам мимовільно зіщулився під тим поглядом, відчувши якусь невиразну тривогу, але опанував себе й, поглянувши на небо, затягнуте імлою, сказав, як завжди, офіційно й нерішуче, ніби це балакав з приятелем:
— Давно вже немає дощу. Коли б не було посухи.
Бенджамін саме видобував гроші з гаманця й не помітив, як підійшов мировий суддя, а Натті, не відповівши ані слова, з огидою відвернувся від нього. Але Гайрама такий прийом анітрохи не збентежив, і він перегодом знов озвався:
— Хмари такі, ніби в них не лишилося ні краплі води, а земля зовсім пересохла від суші. Якщо днями не піде дощ, буде недорід.
Цю пророчу думку Дулітл виголосив холодним насмішкуватим тоном, характерним для подібних йому людей, ніби хотів сказати: «Я нічого не знаю, я діяв, як велить закон», і то людині, котрій завдав стільки лиха. Це було вже занадто для старого, який так довго, хоч як йому було важко, зберігав самовладання, і він не витримав.
— Навіщо падати дощу, — вигукнув він, — коли через тебе землю зрошують сльози старої, немічної і нужденної людини? Йди звідси геть! Ти створений за образом і подобою божою, але в душі твоїй вселився диявол. Серце мені болить, а твій вигляд ще й додає мені страждання. Йди собі геть!
Бенджамін облишив копирсатися в гаманці й підвів голову саме тієї миті, коли Гайрам, уражений гіркими словами мисливця, втратив обережність і наблизився до управителя на відстань простягнутої руки. Бенджамін миттю вхопив Дулітла за ногу й повалив на землю, перш ніж той устиг що-небудь збагнути й пустити в дію свою, не таку вже й малу фізичну силу.
— Ви негідник, містере Дулітл, ось що я вам скажу! — загорлав Бенджамін. — Ви справжній мерзотник! Я знаю вас, у вічі ви підлабузнюєтеся до сквайра Річарда, а позаочі перетираєте його на зубах з усіма плетухами в селищі. Мало вам, що через вас чесну стару людину прив'язали за п'ятки, так ви ще й напираєте на старого на всіх парусах, коли він стоїть на якорі. Але я ще бозна-відколи маю вас на оці, й ось слушна година, щоб поквитатися з вами. Ану, захищайся, падлюко, зараз я дам тобі прочуханки!
— Джотеме! — заволав переляканий мировий суддя. — Джотеме! Поклич-но констебля! Містере Пенгіллан, ім'ям закону я вимагаю припинити цю сварку!
— Ми й так з тобою занадто мирно жили, — відповів Бенджамін, недвозначно виявляючи намір перейти до бойових дій. — Захищайся, кажу тобі! Чуєш, чим пахне цей молот?