Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Не заперечую, що трохи нечемно повівся з тією людиною, це правда. Але у всьому іншому, що тут читав той чоловік, — він кивнув на прокурора, — немає і крихти істини. Куди мені до бійки, старий уже… А колись… був я колись у шотландському поселенні… мабуть, у перший рік ще тієї війни…
— Містере Ліппет, — втрутився суддя, — якщо ви є офіційний адвокат підсудного, поясніть йому, як він повинен відповідати. Якщо ж ні, то суд сам призначить йому адвоката.
Адвокат, що саме вивчав обвинувальний акт, підвівся, про щось пошепотівся з мисливцем і доповів судові, що той готовий відповідати.
— Визнаєте ви себе винним чи ні? — запитав суддя.
— З чистим сумлінням кажу — ні, — відповів Натті. — Яка ж провина в тому, що чиниш по правді? Та я б скорше вмер на порозі, аніж пустив би його до своєї оселі.
Почувши ці слова, Річард стрепенувся й значущо подивився на Гайрама Дулітла, а той тільки бровами повів.
— Пане прокурор, вам слово. Пане секретар, запишіть до протоколу, що підсудний не визнає себе винним.
Містер Ван дер Скол сказав коротке вступне слово, після чого суд викликав Гайрама. Свідчення його суттєво не відрізнялися від тексту обвинувачення, він тільки надав їм особливого забарвлення, пересипаючи виразами на кшталт: «не зичив ніякого лиха», «вважаючи своїм обов'язком урядовця», «з огляду на нерішучість констебля» тощо. Прокурор не мав до нього запитань, і тоді підвівся містер Ліппет.
— Ви констебль цієї округи, сер? — запитав він з виглядом неабиякої проникливості.
— Ні, сер, — відповів Гайрам, — я лише мировий суддя.
— Я питаю вас, містере Дулітл, перед лицем цього суду, я звертаюся до вашого сумління і знання законів, — чи мали ви право насильно входити в житло цієї особи?
— Гм! Я гадаю… — промимрив Гайрам, у душі якого точилася відчайдушна боротьба між бажанням помститись і прагненням зберегти репутацію знавця законів. — Я думаю… якщо брати до уваги… тобто, якщо йдеться про закон у власному розумінні цього слова… то, мабуть… я не мав законного права… але з огляду на обставини… Біллі так зволікав… Я подумав, що я повинен сам…
— Я питаю вас, сер, — вів далі адвокат, намагаючись закріпити свій успіх, — чи цей самотній беззахисний старий не попереджав вас кілька разів, щоб ви не входили в його дім?
— Та, мушу сказати, він чогось був сердитий на мене, і то зовсім даремно, бо що ж тут поганого, коли сусіда завітає до сусіди?
— О, значить, ви самі визнаєте, що це був дружній візит, без санкції закону. Запам'ятайте, панове, ці слова: «Коли сусіда завітає до сусіди…». Тепер я знов питаю вас, сер: чи не забороняв вам Натаніель Бампо, до того ж неодноразово, входити до його оселі?
— Ну, була така мова, — відповів Гайрам, — але я зачитав йому вголос ордер на обшук.
— Я повторюю запитання: він забороняв вам входити в його дім?
— Ми таки довго сперечалися… Але я маю при собі той ордер, — може, суд воліє ознайомитися з ним?
— Свідку, — мовив суддя Темпл, — відповідайте на запитання: забороняв чи не забороняв вам підсудний входити до його оселі?
— Я думаю…
— Відповідайте без вивертів, — суворо наказав суддя.
— Так, забороняв.
— Чи намагалися ви ввійти після заборони?
— Так, але я мав ордер…
— Містере Ліппет, продовжуйте допит.
Але адвокат, зрозумівши, що враження на суді складається на користь його клієнта, тільки махнув рукою, мовляв, присяжні й самі все зрозуміли, і відповів:
— Ні, ваша честь, більше я запитань не маю.
— Пане прокурор, — сказав суддя, — чи маєте ви щось сказати?
Ван дер Скол зняв окуляри, поклав їх у футляр, знову витяг і начепив на ніс, тоді зазирнув у другий обвинувальний акт, що лежав перед ним, і відповів, дивлячись понад окулярами:
— З дозволу суду, я вважаю це питання вичерпаним.
Суддя Темпл підвівся.
— Панове присяжні засідателі, ви вислухали свідка, і я не зловживатиму вашою увагою. Якщо службова особа зустрічає опір при виконанні своїх обов'язків, вона має право покликати на допомогу будь-якого громадянина, і дії такого помічника захищає закон. Я полишаю на» вас, панове, вирішити на основі свідчень, якою мірою вищесказане стосується містера Дулітла. Я дозволяю собі підійти до цієї справи не надто формально, бо у нас є ще одне, набагато тяжче обвинувачення проти нещасного підсудного.
Мармедюк промовляв лагідно й переконливо, і його видима безсторонність справила належне враження на присяжних. Статечні фермери, з яких складалося велике жюрі, навіть не виходили із зали засідань, а пошепталися кілька хвилин, і тоді голова підвівся й оголосив: