Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Коли судді та всі інші учасники суду посідали за столом, а гомін у залі стих, судове засідання оголосили відкритим. Присяжних привели до присяги, суддя нагадав їм про те, що вони покликані чесно й безсторонньо виконати свій обов'язок, і суд почав розгляд справ.

Ми не будемо стомлювати читача описом попередньої судової процедури, яка тривала дві години. Суддя у своєму зверненні до присяжних просив їх бути гуманними й думати насамперед про самих підсудних. Коли минув згаданий нами строк, почувся вигук судового чиновника: «Дорогу великому жюрі!» Після звичайних формальностей голова жюрі подав Мармедюкові дві постанови, де суддя відразу помітив ім'я Натаніеля Бампо. Суддя пошепки щось сказав шерифові, той дав наказ своїм підлеглим, і через кілька хвилин двоє констеблів ввели до приміщення суду Шкіряну Панчоху. Загальне пожвавлення, викликане його появою, незабаром ущухло, юрба, що розступилася пропустити новоприбулих, зімкнулася знов, і запанувала така тиша, що чути було навіть важке дихання арештованого.

Натті був у своєму звичайному одязі з оленячої шкіри, але без куртки; картата сорочка з грубого полотна була запнута на комірі оленячим сухожиллям, а червона шия і обвітрене обличчя були відкриті. Він уперше в житті переступив поріг зали судових засідань, і, мабуть, через те на його обличчі були не тільки суперечливі почуття, а й природна цікавість. Старий подивився на лаву суддів, тоді перевів погляд на присяжних, на публіку і повсюди зустрічав цікаві очі. Ніби шукаючи причину такої надзвичайної уваги до своєї особи, Натті пильно обдивився свій одяг, тоді ще раз оглянув усіх присутніх і раптом засміявся своїм дивним безгучним сміхом.

— Підсудний, скиньте головний убір, — мовив суддя Темпл.

Шкіряна Панчоха не почув або ж не зрозумів наказу.

— Натаніелю Бампо, скиньте ваш головний убір, — повторив суддя.

Натті, зачувши своє ім'я, здригнувся і, запитливо повернувшись до суддів, сказав:

— Щось не зрозумію.

Містер Ліппет підвівся із свого місця і прошепотів щось Натті на вухо; той кивнув і скинув оленячу шапку.

— Пане прокурор, — вів далі суддя, — підсудний тут. Ми чекаємо обвинувального акту.

Містер Дірк Ван дер Скол, що виконував обов'язки прокурора, начепив окуляри, підозріливо зиркнув на своїх братів по ремеслу, схилив голову, ще раз глянув поверх окулярів і зачитав обвинувальний акт у справі про образу «словом і дією». Акт цей був складений старосвітською мовою відповідно до всіх юридичних тонкощів і правил, і його автор постарався не пропустити в ньому жодного відомого законові виду зброї. Закінчивши читати, містер Ван дер Скол зняв окуляри, поклав їх у футляр і сунув до кишені, — ця процедура, мабуть, давала йому неабияку втіху, бо він одразу ж вийняв їх і знов начепив на ніс. Повторивши ту маніпуляцію ще раз чи два, він вельми ґречно вручив документ містерові Ліппету, ніби говорячи: «Ану спробуйте, підкопайтеся!»

Натті слухав з величезною увагою, він навіть схилився всім тулубом наперед, щоб почути кожне слово. По закінченні, читання він випростався і глибоко зітхнув. Всі присутні дивилися на Шкіряну Панчоху, марно чекаючи, що він заговорить.

— Ви чули обвинувальний акт, Натаніелю Бампо, — мовив суддя. — Що ви можете сказати відносно обвинувачення?

Старий похнюпився, ніби щось обмірковуючи, тоді підвів голову, засміявся і відповів: