Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Слід наголосити на тому, що деякі з офіційно діючих у Львові польських благодійних організацій, зокрема Головна опікунська рада, звернулися до губернатора дистрикту «Галичина» О. Вехтера з проханням дати дозвіл на концентрацію польської людності у найпотужніших польських осередках та її озброєння. Окупаційна адміністрація відмовила в наданні зброї полякам, проте пообіцяла розташувати в польських поселеннях німецькі залоги. Коли про це дізнався командувач Львівського регіону АК полковник В. Філіпковський, він категорично відхилив можливість подібної організації самооборони в порозумінні з німцями[569]. Проте документи свідчать, що самі керівники польських самооборонних осередків неодноразово користувалися з німецької допомоги.

Важливо також підкреслити, що на території дистрикту «Галичина» німецька адміністрація намагалася докладати значних зусиль, аби не допустити в суспільстві анархії, яка, безумовно, найгіршим чином могла позначитися на ефективності господарювання місцевого населення, а отже — на становищі самих німців. Дії радянських партизанських загонів, так само як і протипольські акції УПА, яка щоразу міцніла, підривали стабільність німецького тилу та сприяли цій анархії. Ще в серпні 1943 р. віце-губернатор дистрикту О. Бауер у зверненні до керівництва УЦК, а опосередковано і до митрополита А. Шептицького, вимагав, аби вони «заспокоїли своїх співвітчизників і, передусім, молодь». У противному разі німці погрожували проведенням масових репресій у середовищі української інтелігенції ГГ. У провінції представники окупаційної влади залякували тим, що за кожного вбитого поляка розстрілюватимуть 10 українців, а за кожного вбитого німця — 100 українців[570].

Є чимало прикладів, коли польські бази самооборони на території Східної Галичини підтримувалися німцями. Як визнавали самі бійці АК, присутність німців у деяких польських селах зменшила загрозу нападів на них з боку УПА[571]. Чимало траплялося і таких випадків, коли німці відбирали у поляків зброю, а керівників баз заарештовували. Показовим прикладом такого ставлення німців може бути база самооборони в селі Адами Кам’янецького району. Завдяки одержаній від німців значній кількості зброї місцевій самообороні вдалося навесні 1944 р. двічі відбивати потужні напади загонів УПА. Однак приблизно 16 квітня німці всю зброю відібрали, мотивуючи свої дії тим, що поляки нібито підтримують радянських партизанів. Наступної ночі українські повстанці атакували безборонне село. Частина мешканців загинула, а село було цілком спалене[572].