Риб’яча кров

Я замкнула двері й зіп’ялася навшпиньки, щоб дістатися до верху вікна, куди ми клали ключ. Я зійшла доріжкою до річки, хата дядька Венци стояла за течією Влтави десь за триста метрів від нашого дому. Вона була ближче до води. У садку стояв іще просторий дерев’яний сарай, де дядько майстрував, а влітку ще й збирав мед, собача буда, огороджена сіткою, а ще яскраво пофарбовані вулики. Одна світлиця в дядька призначалася для нас із Гонзою. У нас там був магнітофон, на який ми разом зібрали гроші. Гонза включав «Pink Floyd» і «Dire Straits», записані касети він акурантно підписував своїм незграбним технічним почерком.

Від ріки віяло вогкою різкою прохолодою, на мені був светр, а зверху ще й коротке пальто, яке раніше носила мама. Я думала про цю тишу в нас на кухні, про лист, який тато поверне назад. Це був уже другий лист. Про перший минулого року мені казав Хозе, його тато був у нацкомітеті заступником голови. Це була постанова про будівельну загороду в нашому районі. Хозе казав, що таке прийшло в усі села довкола Темеліна. З одного з них був родом і Петр, який почав зустрічатися з Оліною. Багато людей із цих сіл мали самостійно поставлені будинки. Будівельна загорода всіх здивувала. Ніхто не знав, що це має означати…

Гонза стояв навкарачки біля червоного мотоцикла й ганчіркою чистив мотор, на ньому був товстий в’язаний светр і хустка навколо шиї, світле довге волосся в нього відросло, воно закривало вуха й шию. Із банки від огірків пахло бензином.

— Ти хочеш кудись їхати, у таку холоднечу?

— Сестро, ти дурепа, — він навіть не підвів голови.

— У тебе руки примерзнуть до керма.

— Я готую його на продаж, — сказав Гонза, із любов’ю роздивляючись відполірований мотор і начищені червоні боки.

— Але ж він не твій, він належить дядькові.

— Не турбуйся, сестро.

У мене не було настрою сваритися з ним через дурниці.

— Ти читав той лист, який приніс тато, Гонзо?

— Ні, — сказав він, не повертаючись до мене.

Я обійшла мотоцикл на стійці й подивилася в схилене братове обличчя.

— Тобі байдуже?

— Що саме?

— Що? Кажуть, затоплять півсела. Через греблю. Через атомну електростанцію.

— То через греблю чи все ж через електростанцію?

— Греблю побудують через електростанцію, щоб мати воду для охолодження реактора…

Він кивав із удавано серйозним виразом обличчя, тож я відразу зрозуміла, що він робить із мене дурепу. Я облишила його й пішла жовто-коричневою минулорічною травою до дверей веранди, увійшла в коридор, тихенько шаснула повз кухню, був післяобід і дядько в цей час спав на канапі під вікном, а бабуся була ще в церкві.