Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— У нас?
— Звичайно!
— Нічого особливого. Сидимо тихо, німці також. Боюсь тільки, щоб не звалилась якась несподіванка вночі.
— Можу вас запевнити, що сьогодні буде спокійно. Абвер подбає, щоб саме цієї ночі на фронті було тихо. На мою думку, роботу в канцелярії слід закінчити раніше. Особливо в третьому відділі, де писарі дуже засиджуються.
— Це ми можемо зробити.
— От і чудово. Навіщо випробовувати терпіння шпигунів? Треба мати на увазі, що між ними є й жінка, а ви самі знаєте, які в жінок делікатні нерви. Та зрештою признаюся щиро, і мені не хочеться довго чекати по опівночі. Якщо вони вирішили діяти саме в цю пору, то давайте ж допоможемо їм. Чи не так?
— Звичайно! — відповів сміючись капітан Георгіу.
— Знаєте що? Нам потрібна буде поміч молодшого лейтенанта Параскивеску та лейтенанта Тимплару. Якої ви думки про них?
— Це чудові офіцери!..
— А якби довелось вибирати між ними?
— Звичайно, я зупинився б на Параскивеску. Він розумніший, більш розважний, холоднокровний і досить-таки ініціативний.
— В такому разі, доручимо йому найважче. Ви ж уже переконалися, що Некулай дуже небезпечний тип.
— Не турбуйся, Параскивеску скрутить його.
— Ну, гаразд.
Почувся стукіт у двері. Капітан вимкнув мікрофон.
— Заходь!
В дверях показалась голова молодшого лейтенанта Параскивеску.
— Пане капітан, з вами хоче говорити пан лейтенант Тимплару.
— Запрошуй його!
— Здрастуйте, пане капітан!
— Що трапилось, Тимплару?
— Маю важливе повідомлення, пане капітан.
— Я слухаю тебе.
— Але ж воно секретне, пане капітан.
Капітан Георгіу переглянувся з Михаєм. Той дав зрозуміти, що йому теж треба послухати.
— Можеш говорити, Тимплару! З завтрашнього дня Уля працюватиме в другому відділі.
— Пане капітан, я прийшов повідомити вам дві новини. Але не знаю, з якої починати…
— З тієї, яка здається тобі менш важливою.
— От у цьому й уся трудність. На мій погляд, вони обидві важливі.
— Тоді починай з якої хочеш.
— Пане капітан, мої люди не хочуть вартувати на шостому номері.
— А де цей пост?
— Біля мисливського павільйону.
— Що ж їх там лякає?
— Вони бояться русалки, що плаває по ставку.
— Слухай, лейтенанте! Мені ніколи слухати твої казочки. Ми ж не в середні віки живемо…
— Дозвольте пояснити! — звернувся до нього трохи ображений лейтенант Тимплару. — Звичайно, зараз не середньовіччя. Але мої солдати ще, мабуть, не розуміють цього.
— Гаразд, я слухаю!
— Минулої ночі на посту помер шість вартував солдат Марин Прикопе. Це буковинський гуцул. І от коли прийшли його змінити, він лежав на землі непритомний. Розводящий вирішив, що Марин мертвий, і вже хотів зняти тривогу. А потім збагнув, що він лише втратив свідомість. Звелів солдатам занести його до караульного приміщення і обілляти водою. Марин тоді й прийшов до пам'яті. І що, ви думаєте, він розповів? Нібито по ставку вночі плавала русалка.
— Що ж йому там привиділося? — запитав Георгіу, наче нічого не знав про нічну зустріч шпигунів. — Може, він з'їхав з глузду.
— Марин Прикопе при своєму розумі. Говорив же я вам, що це гуцул. До того ж він звечора почув одну безглузду історію… — І лейтенант Тимплару, коротко повторивши розповідь Петру Петре, додав: — Звичайно, розмова про русалку тут ні до чого. Я вірю, що нещасний Марин знепритомнів лише від того, що вона привиділася йому. По-моєму, на ставу в ту ніч прогулювалась якась жінка. Може, навіженій гувернантці захотілося покататися човном.
Уля ввічливо перебив його:
— Пробачте, пане лейтенант… Але чому ви вважаєте, що це була кастелана? Хіба вартовий на посту номер два бачив, що вона спускалася з вежі?
Це запитання збило лейтенанта з пантелику.
— Ні, він не примічав її…
— Тоді до чого ж це припущення?..
— В усякому разі, пане Уля, русалок на світі не існує. А проте, яким забобонним не був би цей Марин Прикопе, важко припустити, що йому лише привидівся хтось.
— Авжеж! — погодився капітан Георгіу, бо лейтенантів здогад відповідав-таки дійсності.
— Але я прийшов сюди не лише для того, щоб сказати це, пане капітан, я знайшов солдата, що погодився вартувати біля мисливського павільйону. Він сам з Олтенії і, мабуть, відважніший за Івана Торбинке[44], він не побоїться взяти за горло самого сатану і всипати двадцять п'ять київ, коли б він попався йому в руки. От я й прийшов запитати у вас дозволу. Якщо кастелана захоче ще раз прогулятися по ставу, то чи не можна нашому Іванові Торбинке затримати її?
44
Іван Торбинке — персонаж з однойменної казки румунського класика Іона Крянге.