Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Вона ж не сповна розуму, Тимплару, злякається, бідолашна, і хтозна-що може трапитися. Клопоту тоді не оберешся!..
— Саме так, пане. капітан! — докинув слівце й Уля. — Вона ж не чинить нікому зла, коли прогулюється по ставку. Це нещасна жінка.
— Так думав і я, пане капітан. Через те й прийшов запитати вас…
— От і гаразд! Дай їй спокій! А що ти хотів ще сказати?
— Один мій солдат знайшов у скирті соломи мотоцикл з коляскою. Недалеко від замка стоїть кілька ожередів. Крайній звідси з позаторішньою соломою. Там ми брали солому для сінників. Сьогодні, оглядаючи караульне приміщення, я помітив, що солома стерлася, і звелів замінити її. Начальник караулу послав туди солдатів. З ними пішов і Дімофте, ледар, якого світ не бачив. Не бажаючи йти далі, він зупинився біля позаторішньої скирти. Почав ритися у соломі, шукаючи непрогнилої, коли раптом намацав колесо мотоцикла. Поки викотив його, надворі стемніло. Інші солдати вже давно пішли. Цей Дімофте лінивий, але не дурний. Знайшовши мотоцикл, зразу ж прийшов до мене.
— Значить, іноді і ледар може стати в пригоді, — посміхнувся начальник другого відділу.
— Але це ще не все, пане капітан. Той мотоцикл військовий, на ньому пристрій для ручного кулемета. В колясці Дімофте знайшов автомат та бідон з бензином. Гадаю, що буде непогано запитати про це в нашого шановного управителя. По-моєму, він зможе пояснити нам, яким чином опинився мотоцикл у скирті.
Капітан Георгіу і Уля багатозначно перезирнулися.
— Пане лейтенант, а чи не розповів Дімофте ще комусь про той мотоцикл? — запитав Михай.
— Наскільки мені відомо, ні! Говорив же я вам, що цьому хлопцю не бракує розуму.
— Де ж він зараз?
— Та тут… Чекає в коридорі. Я подумав, що, може, ви, пане капітан, захочете особисто розпитати його про все.
Начальник другого відділу глянув на Улю і зрозумів з його погляду, що треба поговорити з солдатом.
— Веди його сюди, лейтенанте!
Коли Тимплару вийшов, Михай сказав капітанові:
— Знахідка Дімофте дуже важлива. Однак мало надії на те, що солдат зможе розказати нам більше, ніж ми довідалися од лейтенанта. Розпитайте Дімофте про людське око. І накажіть йому ніде не базікати про той мотоцикл. Певен, що після погрози він мовчатиме. Нічого не кажіть ви й Тимплару про завдання, яке ми маємо доручити йому. Викличемо його через дві години, тоді й повідомимо. Підберіть також кількох надійних солдатів. Вони нам потрібні. А зараз моя присутність зайва. На все добре.
Кілька хвилин по тому, коли капітан Георгіу неуважливо слухав розповідь Дімофте, Уля поспішав на тік. Дійшовши туди, ледве знайшов мотоцикл, якого дбайливий солдат знову зарив у солому. Це й справді був німецький військовий мотоцикл. Каменюкою, якої не довелось довго шукати, розбив бак з бензином, а потім знову сховав машину, накривши її соломою.
НІЯКА ЗІРКА НЕ ВПАДЕ ОПІВНОЧІ
Йшов холодний обложний дощ. Вітер, віщуючи зиму, пронизував до кісток і жбурляв у обличчя холодні краплі. Стояла темна ніч.
В замку залягла глибока тиша. Працювати закінчили об одинадцятій годині, і зараз світилося лише в чергового офіцера та писаря. Підперши долонями голову, біля столу сидів Мокану Григоре, черговий писар, і невдоволено поглядав у відчинені двері на капітана Смеу. А той наче не знаходив собі місця. Заклав за спину руки і весь час походжав по кімнаті.
Черговому писареві було чого сердитися на начальника шифрувального відділу. Коли більшість вважали нічне чергування досить-таки неприємним нарядом, то для писарів першого й третього відділів воно ставало нагодою хоч трошки відпочити. Адже вночі роботи чортма, особливо коли на передовій стоїть тиша. Секретар мусив лише відповідати на телефонні дзвінки та приймати донесення з частин, а також скласти акт прийому та передачі чергування. З вечора й до півночі дзвонили з різних частин, а потім аж до ранку черговий секретар міг спати.
Саме тому Мокану Григоре, стаючи на чергування, й радувався, що зможе зразу подрімати години півтори, не говорячи вже про всю ніч до ранку. Він радів, бо в їхньому відділі працювали завжди далеко запівніч.
Але це чергування його трохи розчарувало. По-перше, сьогодні весь їхній відділ закінчив роботу рано. А крім того, капітана Смеу, з яким Мокану випало вартувати, напевно, мучило безсоння. Ось уже північ, а він і не думає лягати, ходить, як неприкаяний, по кімнаті.
«Що це на нього найшло?» — думав Григоре, відчуваючи, що очі його склепляються од сну.