Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Параскив одразу і прокинувся. Взяв торбу, палицю та й повернувся додому.
А жінка вийшла на поріг і глузливо посміхається:
— Ну, що, чоловіче, не правду я казала?
Але той, бідолашний, нічого не почув, тільки по губах здогадався, що вона мовила. І врешті збагнув свою біду.
А зрозумівши, що жінка чарами взяла його силу, щоб вільно любитися з іншими, кинувся в криницю сторч головою.
Згадавши цей випадок, Марин Прикопе в думці перехрестився. З острахом глянув на найближчу смереку, наче вона теж мала перетворитися на бабу Луцу. І саме тоді з-за хмар визирнув блідий місяць, його світло, перемігши темряву, посріблило і дерева, і непорушне плесо ставу.
І ту ж мить Марин Прикопе сторопів од жаху: на ставу показалась русалка. Наполовину виринула з води і якоюсь казковою примарою пливла поволі до берега. Дивився на неї хвилину, дві, аж поки та не сховалась в густому верболозі. Місяць заступила чорна хмара.
Переляканий на смерть, бідолаха солдат не міг збагнути, що це не хто інший, як панночка гувернантка. Коли б не його страх, то він помітив би таке, що аж ніяк не входить у звички злих духів. «Русалка» сиділа в човнику і вправно веслувала.
Тим часом жінка пливла до другого берега. А там у кущах сидів шпигун, з яким вона мала зустрітися. Трохи далі під деревом причаївся Уля. Звичайно, він не міг почути їхньої розмови, зате бачив усе чудово.
Кастелана підпливла човником так, що кущі залишились позаду, а другий берег стояв у неї перед очима.
— Ти тут? — запитала пошепки.
— Так, — відповіли їй голосом, який ніяк не належав Некулаю Телимбу.
— Нам не можна рискувати, отож краще не говорити. Я написала все на папірці. Кладу його на берег. Простягни тільки руку.
Вона вийняла з пазухи конверт і, навіть не повертаючись, кинула на берег. А через кілька хвилин спитала:
— Взяв?
— Так!
— Добре!.. Прочитай і відразу спали.
— Можеш не нагадувати!
— Пробач! Це я за звичкою… Буде ще якесь завдання?
— Ні, я мушу спершу познайомитися з листом.
— Ще одне питання…
— Запитуй!
— Чи почуваєте ви себе в безпеці?
Чоловік у кущах трошки помовчав.
— Здається, нам боятися нічого.
— Тоді все гаразд. А що говорять про мене?
— Те, чого тобі й хотілося б. Поздоровляю! Ти чудово граєш свою роль.
— Спасибі! В листі написано, що не пізніше як завтра треба повідомити полковника Карла. Чи є у вас така можливість?
— З'явиться…
— Неодмінно мусить з'явитися.
— Будь спокійна!
— В такому разі перемога буде забезпечена. На добраніч.
— Бувай здорова!
Шпигунка взялась за весла і, вправно ведучи човника, через кілька хвилин перепливла ставок. Трохи згодом з кущів підвівся й чоловік. Озирнувся навколо, пильно вдивляючись у темряву, а тоді вийшов з своєї схованки. Ступав обережно, скрадаючись поміж дерев, і прислухався.
Уля впізнав ворожого агента…
Дощ полив знову… Михай підняв комір шинелі, але не рушив з місця. Він пішов додому вже тоді, коли кастелана і шпигун спали, бачачи уві сні успішне здійснення тієї операції, яку вони так старанно підготували.
Уля змок, що й рубця сухого на ньому не було. Роздягнувся в темряві і повісив шинелю на гвіздок, щоб просохла до ранку, а сам ліг на солому.
«Завтра, мабуть, відбудеться остання дія» — промайнула в голові думка.
І скоро сон здолав його.
ЗІРКА ВПАДЕ ОПІВНОЧІ
Читач, мабуть, пригадує, що бібліотека графа містилася на першому поверсі, Генерал, не бувши великим бібліофілом, все ж таки заборонив розміщувати в ній канцелярію якогось відділу.
Ключ од бібліотеки зберігався завжди в управителя, і ніхто не міг зайти туди без його відома. Та хоч би й залишалась вона відкритою, то тисячі томів у шкіряній оправі не зацікавили б працівників штабу. Адже більшість книг угорською мовою, та навіть французькі чи німецькі твори мало кого привабили б. Правда, серед писарів, людей з вищою освітою, знайшлося б кілька чоловік, що могли б спокуситися на деякі видання багатої бібліотеки графа Андроса Комаромі. Але їхні речові мішки вже були набиті різним дріб'язком, вкрай погрібним на війні.
Коли хтось хотів щось почитати, то йшов до управителя. І старий в такому разі поводився як справжній бібліотекар. Він записував позичену книгу на окрему картку і дуже просив солдата поводитись з нею обережно. А оскільки зверталися до нього дуже рідко, то управитель не міг сказати, що робота бібліотекаря забирає у нього багато часу.