Зірка впаде опівночі

Як тільки Георгіу зайшов до кімнати, Уля сказав:

— Я залишаю його під вашою опікою. Думаю, що довго не затримаюсь. Дякуй мені, шановний пане старшина. Приведу сюди людину, товариство якої буде для тебе приємне.

Таким веселим Улю не бачили вже давно.

Бібліотека, як він і сподівався, була відчинена. Присвітивши ліхтариком, кілька хвилин озирав двері таємного ходу. А тоді з револьвером напоготові проліз в отвір.

Піднявшись до половини стіни по дерев'яній драбині, опинився у вузькому коридорчику, що йшов паралельно другому поверхові. А далі потрапив у невеличку, зате дуже високу кімнатку. Звідси іншою драбиною вибрався на горище. Куди ж тепер повернути, щоб добратися до вежі? Адже старшина Доробец прийшов звідти.

Кілька хвилин постояв у нерішучості, а тоді попрямував навмання. Дійшовши до масивних дубових дверей, відчинив їх і опинився на балкончику. Неважко було здогадатися, що тут закінчувався чорний хід. Саме звідси спускалася завжди кастелана, простуючи до оранжереї.

Напроти стояли інші двері, безперечно, на вежу. Отже, він на вірній дорозі. Значить, Доробец, пробираючись з вежі на горище, зовсім не ризикував, бо один вартовий стояв біля входу, а другий — в коридорі на першому поверсі.

«Вони, прокляті, могли робити все, що схотіли б. І ніхто ж ні про що не дізнався б», — думав Михай.

Натис на клямку — двері й відчинилися. Гвинтові сходи вели на вежу. Безшумно ступаючи, піднімався нагору і через якийсь час розгледів дві суміжні кімнати. В першій було темно, а в другій світилося. В шезлонгу з заплющеними очима лежала гувернантка. В домашній, дуже декольтованій сукні без рукавів вона була такою гарною, що Уля кілька хвилин стояв, наче зачарований.

«Заспокойся, хлопче, не втрачай розуму!» — докорив сам собі в думці.

Ступив кілька кроків і став на порозі. Лише тоді шпигунка помітила його. Підхопилась, напевне, вважаючи, що це повернувся Доробец. Та придивившись краще, розгубилась і скрикнула. Якби не пістолет в руці Михая, то, можливо, вона подумала б, що це якийсь солдат пробрався на вежу з наміром зґвалтувати її. Однак револьвер говорив сам за себе. Незважаючи на це, вирішила й далі грати свою роль, щоб збагнути справжні наміри непрошеного гостя з пістолетом.

Але вже з перших Улиних слів, вимовлених по-угорськи, кастелана збагнула, що її викрито.

— Якою мовою будемо розмовляти? Тією, що я звертаюсь, чи, може, німецькою? Принаймні ці дві ти знаєш чудово.

Сподіваючись, що Доробец скоро повернеться та врятує її, вирішила й далі грати роль навіженої. В її очах враз з'явився божевільний жах. Мовчки впала на коліна і почала ламати руки, конвульсивно ворушачи губами.

— Браво!.. Чудово!.. Так я тобі й повірю. Даремно стараєшся!..

Але кастелана наче й не чула цього іронічного попередження і заламувала далі руки та повзла до нього на колінах. Сукня її розстебнулася, відкривши звабливі в їх оголеній красі груди. З очей текли сльози. І так ламаючи руки та бурмочучи незрозумілі слова, вона здавалась живою статуєю відчаю.