Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Спершу дозволь мені спробувати самому. Інакше я зіб'юся. А якщо зумію, тоді ти говоритимеш свої літери…
— Хай буде й так, Некулай. Ну, давай!
— Зажди, пане сержант. Коли вже «ікзамен», то хай це буде справді «ікзамен». От ми спершу побачимо, чи вмію я вмикати апарата? Ну, що, пане сержант? Увімкнувся?
— Так! Розпочинай!
— Почекай, дай трошки заспокоїтись.
І Некулай, невинно посміхаючись, взявся швидко натискати на маніпулятор.
Пелімару спершу здавалося, що ординарець стукає навмання. Та раптом його звикле вухо вловило одні і ті ж літери.
«К-Р-К, К-Р-К, К-Р-К!» — повторив він у думці.
— Гей, Некулай, що це ти зараз передаєш? — запитав у ординарця.
Той здивовано глянув на нього:
— Що передаю, пане сержант? Стукаю собі, щоб привчити руку. Боюсь осоромитися перед тобою.
— А чи знаєш ти, які літери щойно передавав?
— Невже я вибивав букви? — запитав ординарець так наївно, що Пелімару вибухнув сміхом.
— Ти весь час вистукував К-Р-К, К-Р-К.
— Невже? Тобто так: та-а — ті-та-а, ті-та-а — ті, та-а — ті — та-а! — часто зацокав маніпулятором Телимбу. — Так, пане сержант? — допитувався він, не перестаючи стукати.
— Авжеж!
— Значить, я можу вільно вибити три літери. А зараз спробую й інші. Ось це «з», «і». А тепер «р», «к», «а». Чи вірно я стукаю?
— Так!
Некулай передав в ефір вісімнадцять літер, деякі з них повторивши кілька разів. А тоді витер рукавом спітніле чоло і зітхнув:
— Не можу більше, пане сержант. Дуже стомився.
— Браво Некулай! — поздоровили його радисти. — Ти виграв дві пачки тютюну. Приходь завтра. Нам мають саме видавати.
— Невже я ні разу не помилився? — радо спитав Телимбу.
— Ні!
— Тепер я, пане сержант, почуватиму себе сміливіше… Можеш називати літери, які тобі здумається.
— Облиш, уже не потрібно! Я бачу, що ти старанний учень. Поцокаєш тижнів зо два, а тоді зможемо перейти до прийому.
— Як це?
— Тижнів за два-три ти зможеш послати якесь повідомлення. Але тобі треба навчитись читати те, що передаватимуть інші. Це читання зветься прийомом. Тепер зрозуміло?
— Зрозуміти-то я зрозумів. Але страх бере, коли подумаю, що мене чекає. Здається, тепер почнеться найважче…
— Майже так, Некулаю!
— Дуже боюсь… Можу, як той циган, втопитися біля самого берега.
— Не бійся, Некулаю! Не святі горшки ліплять.
— Правда?
— Що там говорити. Ти народився, щоб працювати радіотелеграфістом!'
— Хай тебе бог береже, пане сержант!
Некулай посидів трошки, а потім вийшов, ще раз подякувавши радистам за науку.
В той час, як Телимбу успішно складав на радіостанції екзамен, в кабінеті начальника другого відділу сиділи капітан Георгіу та Уля і уважно прислухались до розмови радистів.
— Ну, що ви зараз скажете, пане капітан? Правда, майстерно грає, — знову не стримався Михай, хвалячи акторський хист агента абверу.
— Це справді чудовий артист. Жаль тільки, що його здібності служать ворожій справі.
В цю мить виразно почувся голос сержанта Пелімару.
— Ти весь час вистукував «К-Р-К, К-Р-К».
— Бідолаха дивується, не підозріваючи, що ординарець вибиває позивні, — посміхнувся якось дивно Уля Михай.
— Невже? — долинуло з апарата наївне запитання Некулая Телимбу.
— Ви тільки послухайте, пане капітан. Як простодушно вимовляє оце «невже»! Хіба можна після цього сумніватися в його щирості? Я певен, що зараз він передасть якесь повідомлення.
І дійсно, Некулай, цокаючи нібито випадкові літери, вистукав фразу: «Зірка впаде опівночі». Капітан Георгіу здивовано зиркнув на Улю:
— Що це таке? Ти тут щось розумієш?
— Авжеж! — посміхнувся Михай.
— Ну?
— Це значить, пане капітан, що опівночі відбудеться остання дія. Інакше кажучи, вони вирішили діяти цієї ночі. А втім, це підтверджує своєю поведінкою і мій приятель, управитель. Коли я сказав, що зайду до нього після десятої години, щоб посидіти і вволю наговоритися, він, приймаючи мене завжди в будь-яку пору, цього разу відмовив. Послався на нездужання…
— Зірка впаде опівночі! — повторив начальник другого відділу, замислено дивлячись у вікно. — Безперечно, ці слова не можуть означати нічого іншого. Некулай настільки впевнений в успіхові операції, що навіть не зашифрував свого повідомлення.
— Хай тепер пошкодує.
— Що ти гадаєш робити?
— Зараз не можу нічого сказати. Мушу з'ясувати ще кілька питань. Не пізніше як через годину повідомлю свій план. А вам доведеться доповісти про все генералові: хочу заручитися його згодою. Однак, що я мав у вас запитати? Ага! Яке зараз становище на фронті?