Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Тенденція національного руху на Україні в напрямку економичного й політичного визволення розпеленованої нації не менше давня, аніж давній капіталізм на Україні. Ця тенденція з’явилася вже тоді, коли складалися перші елементи цього капіталізму, а вкупі з цим і ембріональні початки цеї нації. Перші прояви народження цієї ідеї ми бачимо вже в початках так званого «відродження» української культури кінця XVIII ст[853].
Яворський стиснув стадії розвитку українського революційного руху таким чином, що перша тривала від українського культурного відродження часів Котляревського до заборони української мови 1876-го. Цій стадії він приписав виникнення українського внутрішнього ринку та розвиток капіталізму. Друга стадія, у якій домінував Драгоманов, збігається із зародженням куркульського прошарку в селах і пролетаріату в містах. Проте ідеологія Драгоманова була, на його власну думку, революційною програмою без революційної тактики, що спиралася на селянство загалом. Заколоти на Полтавщині 1902 року засвідчили революційні інстинкти селянства, але як клас за своєю природою воно було дрібнобуржуазним, неспроможним стати самосвідомою соціальною силою чи, інакше кажучи, «класом для себе». Столипінські реформи ще більше поглибили розкол селянського класу, і в ньому запанував прошарок заможніших «буржуазних фермерів»[854].
Яворський описував український рух 1917-го як цілком дрібнобуржуазний. Він встановив, що «будівничим українського націоналізму на той раз залишився тільки український дрібний буржуа з своєю програмою національно-демократичної, буржуазної революції»[855]. Усі лідери партій були членами народницької інтелігенції, неспроможними дивитися далі буржуазної демократичної революції. Усі вони називали себе соціалістами, але «цей соціалізм був тільки модним словечком, що прикривав собою природу буржуазної програми»[856]. Національна революція, очолена Центральною Радою, була, за словами Яворського, «фермерсько-буржуазною революцією». Головним питанням, яке розділяло рух, було: чи варто наслідувати феодальнішу «прусську» модель аграрного розвитку, чи створену Центральною Радою так звану дрібнобуржуазну утопію вільної аграрної України. Рада поступилася місцем поміщицькому Гетьманату, тому що «це дрібно-буржуазна природа українського націоналізму, що побачивши себе на власних ногах, неминуче мусила шукати у відсутності власної готової буржуазної класи спільника в сусіда, якщо він не заперечував своєї для неї підтримки»[857].
Проголошення незалежності України — Четвертий Універсал Центральної Ради — стало контрреволюційним актом, попри те що історія передбачала самостійність країни, адже він був спрямований проти радянського уряду, а не проти самодержавства[858]. Рішення звернутися до Німеччини було справді виступом проти мас, зрадою їхніх аграрних прагнень:
Таким чином провідна проблема національно-демократичної революції на Україні в напрямку самовизначення національного капіталу по шляху буржуазної революції в земельному питанні загубилася в сам момент своєї емансипації. Вкупі з нею загубилася й політична формула цього самовизначення, загубилася як-раз в той час, коли був найбільш сприятливий момент для її тимчасового реалізування[859].
Україна перейшла до імперіалізму проти пролетарської революції, і після Жовтневої революції пережитки старого панівного класу запропонували свої послуги й поради щодо подальших «орієнтацій». Обравши позицію проти більшовиків, зазначав Яворський, Рада мала відбудувати себе як контрреволюційна сила, чим змінила всю суть самовизначення нації. Українці поділилися на пролетарські й буржуазні табори, а в Бресті українська дрібна буржуазія вирішила покластися на велику буржуазію Німеччини та Австрії. Яворський вважав Земельний закон січня 1918 року «даремним жестом», який Рада зробила тільки під «гук більшовицьких шрапнелів». Четвертий Універсал на момент його ухвалення «був тільки формулою для легалізації» німецько-австрійської окупації, й український націоналізм збанкрутів якраз «у момент своєї емансипації». Жодного «середнього шляху» між революцією та контрреволюцією бути не могло, тому, як результат, Рада поступилася Гетьманату. Гетьмана підтримували ті, хто лаяв Раду за порушення права на власність, і не підтримували українські робітники, селяни та дрібна буржуазія.
853
Яворський, М. Проблема української національно-демократичної революції у 1917 році, її історичні підвалини та рушійні сили. Червоний шлях. 1927. № 2. С. 112.
854
Там само. С. 108–134 (у нашому виданні вказано уточнені номер і сторінки журналу, де подано першу частину статті Яворського, з якої взято відомості, використані в тексті перед посиланням. — у дужках прим. наук. ред.).
855
Яворський, М. Проблема української національно-демократичної революції у 1917 році, її історичні підвалини та рушійні сили. Червоний шлях. 1927. № 4. С. 100.
856
Там само. С. 103.
857
Там само. С. 96, 104–110, цитати зі с. 104, 110.
858
Спрямованим проти «радянського уряду» Яворський називав не IV (як вказано в тексті Автора), а III Універсал: «Правда, в Третьому Універсалі він проголосив федералістичні самовизначення декларуючи, що «віднині Україна стає Українською Народньою Республікою», але це проголошення було вже скеровано не проти імперіалізму, а проти Жовтневої революції, що наспіла тим часом у Росії і докочувалася на Україну». Тому, на думку Яворського, це нове самовизначення було не актом революційного процесу, але видимої контрреволюції, що одмежовувала Україну від совітської Росії. Далі наголошується, що аналогічне значення мав і Четвертий Універсал, однак заувагу щодо антисовітського курсу, на яку вказує Автор, зроблено саме щодо III Універсалу. — Прим. наук. ред.
859
Яворський, М. Проблема української національно-демократичної революції. Червоний шлях, 1927. № 4. С. 112.