Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Ми зупинилися перед дверима комісаріату.
— Ти ж не зайдеш туди з цією штукою! — вигукнув я.
— Та ти що? Найбезпечніше у світі місце! Ніхто й не запідозрить — не добачить нічого особливого у скриньці, з якою я припхався в самісіньке серце студії. Але майся на бачності, друже, бо за нами стежать, навіть зараз!
— Звідки?! — вигукнув я і крутнувся дзиґою.
— Знав би я, звідки, то на цьому все й скінчилося б. Ходім!
— Та я не голодний.
— Дивно! — зазначив Рой. — Чому ж у мене такий голод, що я коняку зжер би?!
14
Заходячи до комісаріату, я запримітив, що Меннін стіл досі порожній, чекає на нього.
— Клятий дурень! — прошепотів я.
Рой струснув свою скриньку в мене за спиною. Вона зашурхотіла.
— Авжеж, я дурень, — радісно погодився друг. — Ворушись!
Я й рушив до свого місця.
Рой поставив ту особливу скриньку на підлогу, підморгнув мені й сів аж у дальньому кінці стола, зобразивши на своїм обличчі усмішку найневиннішого й найдовершенішого невиннятка.
Фріц люто зиркнув на мене, наче я своєю відсутністю завдав йому особистої образи.
— Увага! — вигукнув він, клацнувши пальцями. — Знайомство продовжується! — тут він повів рукою, показуючи на стіл. — Наступний у нас — Станіслав Ґрок, гример самого Ніколая Леніна! Чоловік, який забальзамував Ленінове тіло, навощив йому обличчя, запарафінив того трупа, аби він пролежав у доброму стані всі ці роки біля кремлівської стіни у Москві, столиці Совєтської Росії!
— Гример Леніна? — перепитав я.
— Його косметолог.
Станіслав Ґрок помахав своєю невеличкою ручкою понад невеличкою головою, що увінчувала його невеличке тільце.
Був він лише трішечки більший за одного із Сінґерових карлів, котрі грали Жувачів у «Чарівникові країни Оз».
— Мені доземно вклоніться! — закликав він. — Ось ти описуєш монстрів. Рой Гольдстром ліпить їх. А я нарум’янив, навощив і начистив найбільшого червоного монстра, давно вже померлого!
— Не дозволяй цьому російському виплодкові забити тобі баки, — порадив мені Фріц. — Придивися краще до стільця, що біля нього!
Порожнє місце.
— Це ж для кого? — запитав я.
Тут хтось кашлянув. Голови повернулися до дверей.
Я затамував віддих.
І сталася Ява Спасителя.
15
Останнім прибув такий блідий чоловік, що крізь його шкіру немовби просвічувало якесь внутрішнє світло. Високий, чи не шість футів і три дюйми, з довгим волоссям і виплеканою бородою, а очі такої приголомшливої ясноти, що породжували відчуття, ніби він бачить твої кістки крізь твою плоть, а в кістках твоїх — твою душу. Коли він минав столи, ножі й виделки завмирали на шляху до напівроззявлених ротів. Аж як він пройшов, лишаючи позад себе смугу тиші, знову почали пробуджуватися звичайні житейські справи. Він не йшов, а ступав-виступав такою розміреною ходою, от ніби на ньому були шати, а не обтріпане пальто та якісь засмальцьовані штани. Кожному столу він давав благословення, але очі його були спрямовані тільки вперед, наче вони бачили якийсь інший світ за цим, нашим. І він дивився на мене, тож я скулився, бо мені годі було збагнути, чому він вирізнив, вибрав саме мене з-поміж усіх цих схвально сприйнятих та усталених талантів. Та ось нарешті він зависочів наді мною, й урочистість його поведінки була така щира, що то вона звела мене на ноги.
Запала тривала мовчанка, коли цей чоловік із красивим обличчям простер свою тонку руку з такими вишукано витонченими пальцями, яких я ще в житті не бачив.
Я простяг свою руку, щоб узяти його. Але та рука обернулася догори, і я побачив посеред зап’ястя слід від колись загнаного туди цвяха. Він і другу руку обернув так само, аби я зміг уздріти подібний рубець посеред лівого зап’ястя. Чоловік усміхнувся, прочитавши мої думки, і спокійно пояснив:
— Люди здебільша гадають, що до хреста були прицвяховані долоні. Але ж ні! Долоні не втримали б ваги тіла. А от зап’ястки, як їх прицвяхувати, можуть утримати. Саме зап’ястки!
Тоді він обернув обидві руки долонями донизу, аби я побачив, де цвяхи вийшли з протилежного боку.
— I.X.! — звернувся до нього Фріц Вонґ. — Це наш гість з іншого світу, наш юний сценаристу галузі наукової фантастики…
— Я знаю, — урвав його вродливий прихідько, а тоді показав на себе й відрекомендувався: — Ісус Христос!
Я ступив крок убік, аби він міг сісти, а тоді бухнувся на своє місце. Тут Фріц Вонґ передав Ісусові невеличкий кошик із хлібом.