Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Триллеры » Трилогія смерті
Трилогія смерті - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Трилогія смерті

Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:

Усі три романи Бредбері, що подані в цьому томі, об’єднані одними і тими самими персонажами, епохою, а головне — химерністю та непередбачуваністю подій. Загадкова смерть витає над усіма, а невблаганний фатум вибирає свої жертви тільки за йому зрозумілим алгоритмом. Аби залишитися в живих, не конче добре володіти зброєю, — таке не допоможе, бо це не класичний детектив.
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
1 ... 127 128 129 130 131 132 133 134 135 ... 294
Перейти на страницу:

— Боже мій! — вигукнув Ґрок, майже переставши сміятись. — І що ж ти за таке блискуче-сліпуче дитя! Так! — усміхнувся він. — Я і є той Вейдтів герой, але не цигани викарбували мені ці усмішки. Самогубства, убивства й замахи зробили це. Коли тебе загребли в масовому похованні разом із десятьма тисячами трупів, а ти дерешся нагору крізь блювоту, аби вхопити повітря, бо тебе тільки застрелили, але не вбили. Відтоді я ні разу не торкнувся до м’ясива, бо воно тхне вапняною ямою, трупом і не похованою як слід різаниною. Отож мені тільки й лишаються, — показав він на свій салат, — фрукти. Салати. Хліб, свіже масло та вино. І, за ходом справи, я пришив собі й цю усмішку. Фальшивим ротом борюся з правдивим світом. Перед лицем смерті чом би й не похизуватися оцими зубами, хтивим язиком чи сміхом? До речі, то я відповідальний за те, що ти тут!

— Що я тут?

— Я сказав Менні Ляйберу взяти Роя, твого дружка-тиранозавра. А ще я сказав, що нам потрібен хтось такий, хто писав би так само гарно, як Рой — фантазує. Вуаля! Ось ти й тут!

— Дякую, — поволі проказав я.

Ґрок красувався, мов павич, над своєю стравою, тішачись тим, як я витріщаюсь на його підборіддя, рот, чоло.

— Ви ж капітал могли б нажити на цьому, — сказав я.

— Уже й наживаю, — запевнив той, відтинаючи кружальце ананаса. — Студія платить мені наднормово. Їхні зірки вічно як не одутлі після пиятики, то з довбешками, розбитими об шибки своїх автівок. «Максимус-Філмс» от-от закриється через страх, що я від них піду. Дурниці! Я звідси нізащо не вшиюся. І щорік молодітиму, надрізаючи та зашиваючи, аж поки шкіра моя так напнеться, що коли усміхнусь, то мені очі повилазять! Отак! — і він продемонстрував це. — Бо назад я ніколи вже не повернуся. Ленін вигнав мене з Росії.

— Мертвяк вас вигнав?

Тут до нас перехилився, дослухаючись, страшенно задоволений Фріц Вонґ.

— Ґроку! — лагідно мовив він. — Поясни, як це. Ленін із порожевілими щічками. Ленін із молодечими зубами й усмішкою на вустах. Ленін із новими очима й навіть кришталиками. Ленін без родимки та з підстриженою цапиною борідкою. Ленін, Ленін… Розкажи!

— Усе дуже просто, — відказав Ґрок. — Ленін був покликаний стати чудесним святим, безсмертним у своєму кришталевому гробівці.

— Ну, а Ґрок? Хто це такий? Невже Ґрок нарум’янив Ленінові усмішку, начистив йому обличчя? Ні! Ленін, навіть померши, не переставав омолоджуватись! Висновок? Убити Ґрока!

— То Ґрок і втік! І де ж сьогодні Ґрок? А падає вгору… разом із вами!

На протилежному кінці довгого стола знову забовванів док Філіпс.

До нас він не наблизився, але різким кивком голови показав, аби Ґрок ішов за ним.

А Ґрок неквапно спершу поторкав серветкою свою рожево-пуп’янкову усмішечку, зробив ще ковток холодного молока, тоді схрестив ніж і виделку на своїй тарілці й зліз на підлоту. Ще постояв, подумав, а тоді, вигукнувши: «Ні, це не „Титанік“! Це більше скидається на Озимандію!», — чкурнув із приміщення.

— І чого, — обізвався за мить Рой, — він аж так розпасталакався про морські корови та вирізьблювання з дерева?

— Він молодець! — обізвався Фріц Вонґ. — Конрад Вейдт, лише зменшена копія. Я використаю цього маленького сучого синочка у своєму наступному фільмі.

— А на що він натякнув Озимандією? — запитав я.

16

Протягом другої половини дня Рой раз у раз зазирав у двері мого офісу й розчепірював перед моїм обличчям свої вимащені глиною пальці.

— Пусто! — вигукував він. — Немає Чудовиська!

А я висмикну аркуша з моєї друкарської машинки та й собі крикну:

— Пусто! І в мене немає Чудовиська!

Та нарешті настав вечір, і о десятій ми з Роєм підкотили до «Браун-Дербі».

А поки їхали, я продекламував йому першу половину шелліанської «Озимандії»:

Я стрів мандрівника — й такі слова Він мовив: «Статуя серед пустині Стоїть розбита, поряд — голова Пощерблена, і з уст її донині Не стерся усміх владної гордині. Як видно, добре скульптору були Ті риси знані, що пережили І руку майстра, й серце, що до зброї Та ґвалту прагло.»

Понурі тіні промайнули по Роєвому обличчю.

— Дочитай до кінця, — попрохав він.

Я й дочитав:

Нижче — кілька слів: «Я — Озимандія, я цар царів, А це — діла мої. Тремтіть, герої!» Навколо — пустка, та руїни тінь, Німі уламки статуї старої, Та безконечна, мертва далечінь.[47]
вернуться

47

Переклад В. Мисика.

1 ... 127 128 129 130 131 132 133 134 135 ... 294
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)