Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Рикошетом поснував я поміж столами, дивлячись лише на свої туфлі й відчуваючи поруч Фріца Вонґа — його руку на моєму плечі, ладну ось зараз здерти мої еполети.
— Оце, — оголосив Фріц, — наш гість з інших світів, що зовсім близько, за комісаріатом. Я проведу його, щоб сів, де слід.
Легенько натиснувши на мої плечі, він змусив мене сісти.
Тут я нарешті підвів свої очі й окинув поглядом стіл і всіх дванадцятьох засілих там засідателів, а вони втупились у мене.
— А зараз, — оголосив Фріц, — він розповість нам про свої Пошуки Звіра!
Чудовиська…
Відколи розголошено, що ми з Роєм покликані описати, зліпити й породити найнеймовірнішу-найогиднішу за всю історію Голлівуда тварюку, тисячі кинулися нам на поміч у цих вивідках-пшиках. Комусь приверзлося, ніби ми підшукуємо Скарлет О'Хару, ще комусь — ніби Анну Кареніну… Коли ж ні! Чудовисько, чи то Монстр, — а до нього ще й так званий конкурс на винайдення Монстро-Чудовиська — з’явився у «Вераєті» й «Голлівудському Репортері». Наші з Роєм імена вистрибували з кожнісінької статті, я ж вирізував і зберігав кожен такий тупо-німий, мертвонароджений допис. Зливою посипалися світлини від інших студій, агентів і широкої публіки. Квазімоди номер два і три… один по одному виринали біля студійних воріт, а до них іще й чотири оперні фантоми! Вовкулаки просто плавом пливли. Двоюрідних та троюрідних небожат Луґосі й Карлоффа, що переховувалися у павільйоні № 13, зрештою-таки схопили за шкірки й викинули звідтіля геть.
Ми з Роєм немов почулися суддями на конкурсі красунь «Міс Атлантик-Сіті», який недовідомим чином переплив Атлантику й опинився у Дракуло-Трансильванії. Ті напівзвірі, що вечорами облягали павільйони звукозапису, таки варті були, щоб на них подивилися, а от фотографії їхні навряд чи кудись годились. А скінчилося все тим, що ми зрештою попалили всі ті світлини й чорним ходом утекли зі студії.
Отак цілісінький місяць шукався й ніяк не вишуковувався той Чудиськозавр.
А тепер Фріц Вонґ повторив, аби нагадати мені:
— Ну, що там із тим Звіром-Чудовиськом? Поясни!
12
Подивився я на всі ті обличчя та й заблагав:
— Ні! Ні, прошу вас, будьте ласкаві! Ми з Роєм зовсім скоро його зробимо, але щоб саме зараз… — тут я хапливо ковтнув препоганої голлівудської води з-під крана. — Оце ж я вже три тижні спотерігаю за цим вашим столом. Кожен тут весь час сидить тільки на своєму місці. Ім’ярек сидить вище, а ці й ті — нижче, навпроти. Закладаюся: хлопці знизу навіть не знають отих, нагорі. А що, коли б усе тут перемішати? Лишити вільні місця, аби щопівгодини люди могли пограти рипами-схлипами стільців, які звільняються й знову наповнюються? Десь-кудись пересісти, із якимось новеньким зазнайомитись, а не мусити весь час бачити перед себе одні й ті самі набурмосені фізіономії. Вибачте!
— Ти просиш вибачення?! — Фріц хапонув мене за барки й трусонув своїм сміхом. — О’кей, хлоп’ята! Давайте музику стільців, рипи-схлипи! Алле-оп!
Оплески, вітальні вигуки.
І там такі вибухнули загальні веселощі! Усі тисли одне одному руки, ляскали одне одного долонями по спинах, шукали вільні стільці, хоча дехто й вертався на своє колишнє місце. Від усього того я тільки дужче збентежився, чим спровокував ще більше вигуків, реготу й оплесків-поплесків.
— Відтепер нам доведеться щодня запрошувати цього маестро, аби він давав нам уроки суспільної активності й життя, — проголосив Фріц. — Гаразд, співвітчизники! — вигукнув він. — А ліворуч біля вас, юний маестро, сидить Меґґі Ботвін, найкраща редакторка — чикальниця плівок в історії кіна!
— Пастал акало!
Меґґі Ботвін кивнула мені й знову стала дзьобати принесений сюди, на засідання комісаріату, омлет.
Меґґі Ботвін…
Педантична пані, схожа на випростане піаніно й ніби навіть трохи вища свого зросту завдяки тому, як вона сиділа, як підводилася й ходила, а ще — як тримала згорнуті на колінах руки та як поправляла зачіску на маківці, зберігаючи щось від моди Першої світової війни.
Мені пригадалася одна радіопередача, де М. Б. охарактеризувала себе як заклиначку змій.
Як от плівка шелестить, мов сичить, у її руках, зміїться поміж пальців, швидко та ще й хвилясто.
І весь час переглядати, аби потім і ще, й ще раз переглянути.
Це ж нічим не відрізняється, казала вона, від самого життя.
Ось майбутнє налітає на тебе. Й оцю одну-єдину мить, коли вона зблисне, минаючи тебе, ти маєш обернути на приємне, впізнаване й пристойне минуле. Мить за миттю, завтра мигоче таким, яким ти його схопиш. А як не схопиш, не затримаєш, не зліпиш, не руйнуючи при цьому, отієї неперервності митей, то нічого й не лишиш по собі. Твоя мета, її мета, всі наші мети — це сформуватися, відбитися у цих одиничних часточках прийдешнього, а воно ж, хай-но торкнешся його, вже старіє, переноситься у ті вчора, що швидко щезають.