Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Отак воно було і з плівкою-фільмом.
Із єдиною відмінністю: ти можеш пережити фільм знову — і так часто, як тобі треба. Прокрути майбутнє — хай воно ще раз промчиться поруч, зроби з нього тепер, зроби вчора, а тоді розпочни заново зі своїм завтра.
От яке велике ремесло — бути відповідальним за три збіги часу: за неозоре, невидиме прийдешнє, за звужений фокус теперішнього й за величезне кладовище секунд, хвилин, годин, років, тисячоліть, що проростають засіяним полем, аби тримати перші два.
Ну, а якщо тобі не до вподоби хоч котрась із цих трьох невтримних рік часу?
Тоді хапайся за свої ножиці. Чик! Отак! Полегшало на душі?
Й ось вона сидить тут: якийсь момент — згорнувши руки на колінах, та вже наступної миті піднесе свою невеличку восьмиміліметрову камеру й ну нанизувати обличчя за обличчям тих, котрі обсіли стіл, а руки-пальці її такі спокійні… аж поки та камера нарешті зупинилася, зосередившись на мені.
Я витріщився в те вічко і пригадав той день 1934-го року, коли побачив її за ворітьми студії: вона якраз знімала всіх отих пришелепків, роззявляк, схибнутих на збиранні автографів, — і мене поміж них.
Я мало не крикнув їй: «Ви пам’ятаєте?». Але як би вона запам’ятала?
То я й похнюпився. А камера знай вурчала собі.
Саме в цей момент і з’явився Рой Гольдстром.
Став на порозі комісаріату й ну шукати когось очима. Забачивши мене, не махнув рукою, а люто сіпнув головою. Тоді крутнувся і вийшов надвір. Я зірвався на рівні ноги й чкурнув так прудко, що Фріц Вонґ нізащо б мене не спіймав.
Бачу: Рой щезає в чоловічому туалеті, тож кинувся навздогін. Знайшов його перед білопорцеляновим святилищем — водограєпоклонником перед «Римськими фонтанами» Респіґі. Став поруч, але творчого струменя не видавив: старі труби замерзли за зиму.
— Глянь! Оце я допіру знайшов у павільйоні N 13.
І він поклав на кахляну поличку перед моїми очима аркушик паперу з надрукованим на машинці текстом.
Нарешті народилося Чудовисько!
Сьогодні ввечері в «Браун-Дербі»!
Вайн-стрит. 22:00.
Будьте там! Або втратите все!
— Та невже ти ймеш цьому віру?! — видихнув я.
— Десь як і ти був повірив отій своїй записці та й подався на цей триклятий цвинтар, — Рой задивився на кахляну стіну перед собою. — Такий самий папір і шрифт, як і на твоїй записці? Чи подамся я сьогодні до ресторану «Браун-Дербі»? Та чом би й ні, сто чортів йому в печінки! Трупи на мурах, зниклі драбини, заскороджені відбитки в траві, тіла з пап’є-маше плюс вереск Менні Ляйбера. П’ять хвилин тому я надумався: якщо Менні і всю решту так накрутило те лялькове опудало, то що станеться, якщо воно зненацька пощезне?
— І ти це вкоїв?
— А чом би й ні? — відказав Рой.
Він сховав записку до кишені, тоді видобув із шухляди куткового стола невеличку скриньку й вручив мені.
— Хтось нас використовує. То я надумав і собі когось трохи використати. Візьми, зайди до кабіни й відкрий.
Так я і зробив.
Зачинив за собою двері.
— Не стій там просто так! — гукнув Рой. — Відкрий її!
— Та вже, вже.
Я відкрив скриньку й витріщився всередину.
— Боже мій! — скрикнув я.
— Що ти там бачиш? — допитувався Рой.
— Арбутнота!
— Якраз гарненько-затишненько й умістився в коробочці, еге ж? — мовив Рой.
13
— Що тобі стрелило в голову це вкоїти?
— Коти допитливі. А я ж кіт! — похвалився Рой, проштовхуючись крізь юрбу.
Це ми вже прямували назад, до комісаріату.
Рой ніс ту скриньку під пахвою, а на обличчі — усмішку від вуха й до вуха.
— От послухай, — заговорив він. — Хтось посилає тобі записку. Ти йдеш на цвинтар, знаходиш тіло, але нікому про це не розповідаєш, чим і псуєш усю гру, хоч би яка вона була і хоч би ким затіяна. Тоді лунають дзвінки, студія посилає по тіло катафалк і впадає в паніку, переконавшись у всьому на власні очі. Ну, а я як мав би діяти? Лише виходячи з дикої цікавості. «Що ж це за гра така?» — ставлю я запитання. А відповідь дістану, тільки як зроблю відповідний хід, неначе в шахах, правда ж? Ми з тобою бачили й чули, як Менні та його друзяки зреагували годину тому. То я й подумав: «Треба дослідити, як вони зреагують, якщо, спершу знайшовши тіло, знову його втратять! Певне, ошаліють, гадаючи, хто ж його запопав? А то я!»