Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Ми із Сандрою трохи подумали і погодилися на проведення дослідження. Від тієї компанії було отримано матеріали для тесту. Усе відбувається так: після оплати за послуги ви отримуєте набір для взяття зразка, паличкою з ватяним тампоном шкребете з внутрішнього боку щоки, кладете паличку до запечатаного пластикового контейнера, надсилаєте пакунок до Америки і чекаєте. Сандра була сміливішою за мене. «Я доволі ретельно пошкребла паличкою слину зі щоки вчора ввечері і поклала сьогодні свій зразок до вихідної кореспонденції», — бадьоро написала вона.
Я чекав два місяці, перш ніж наважився це зробити, вагаючись, чи справді хочу знати. Врешті-решт я теж відправив свій зразок і став чекати.
Минув місяць.
Від Сандри прийшов е-мейл. Результати тесту ДНК були доступні на веб-сторінці. Я зайшов на цю сторінку, однак, розміщена там інформація була настільки заплутаною, що я не зміг збагнути, що мається на увазі, і звернувся до служби підтримки за роз’ясненнями. Макс із служби підтримки відповів відразу, прокоментувавши результати. Він пояснив, що я «приблизно на 77 % маю єврейське походження і на 23 % — європейське». Це було пов’язано з високою межею похибки (25 відсотків) через історичне змішування між ашкеназькими євреями та європейцями. Для когось ці дані можуть бути «цікавими», додав Макс, в тому сенсі, що вони підтверджують ідею про те, як він висловився, «що євреїв пов’язує між собою, окрім релігії та інших речей (культури, мови і т. д. …), спільне генетичне тло». Я не став коментувати Максове спостереження, яке зродило в мені купу різних питань щодо ідентичності, окремих осіб і груп.
Макс підійшов ближче до суті. Я міг мати «дуже далекі» родинні зв’язки з Сандрою, сказав він, але насправді набагато ближчі мав з Максом. В обох випадках імовірний зв’язок міг бути не більше, ніж через одного спільного предка, який міг жити «багато поколінь перед нами». Тест показав «нульову імовірність» того, що ми з Сандрою мали спільного дідуся.
Це було полегшенням. Здається, я ніколи не сумнівався у такому висновку. Це я казав сам собі.
Леон поїхав з Відня один. Можливо, він зробив так через сумніви у батьківстві дитини, або через те, що він і Рита не могли бути в злагоді, або тому, що був вигнанцем, або тому, що йому допекли нацисти, або через страх, або тому, що була можливість поїхати, або через гера Лінденфельда, або через безліч інших можливих причин. Але він, без сумніву, був батьком «дитини, що стоїть самотою».
Однак були й інші нез’ясовані моменти. Леон поїхав сам, один. Кілька місяців по тому Елсі Тілні приїхала до Відня, щоб забрати дитину. Рита дозволила їй це зробити, і після того залишилася. Леон і Рита одружилися у 1937 році, дитина з’явилася через рік, потім у подружжі виникла «дисгармонія», «прикрі конфлікти» у стосунках. Вони звернулися до «цілителя душ». Відбувалося ще щось, і я все ще не знав, що саме.
VIII
Нюрнберг
Коли я вперше побував у залі засідань 600 Нюрнберзького палацу правосуддя, мене вразила його атмосфера інтимності і тепла, створена дерев’яними панелями на стінах. Зала була дивно знайомою, зовсім не ворожою і геть не такою великою, як я очікував. Я помітив дерев’яні двері безпосередньо позаду лави підсудних, але не надав їм великого значення під час цього першого візиту.
Тепер, коли я знову був тут у товаристві Нікласа Франка, я захотів пройти у ті двері. Поки Ніклас ходив і розглядав приміщення, я стояв під вікнами, за тим місцем, де колись було розміщено довгий стіл для суддів. Прапорів чотирьох держав-переможниць вже давно не було, коли я обходив залу із зовнішнього краю, уздовж стіни з великим білим екраном, позаду трибуни для свідків, попри стіну зліва до місця позаду лави, де у два ряди сиділи обвинувачені.
Ніклас відчинив двері, увійшов досередини, зачинив за собою двері. Минуло трохи часу, тоді двері відчинилися, він вийшов звідти і побрів до того місця, де сидів його батько майже впродовж року. У цьому приміщенні прокурори не шкодували зусиль, аби винести обвинувальний вирок, поки підсудні намагалися виправдати свої дії і врятувати свої шиї від зашморгу. Адвокати з’ясовували неясні моменти, свідки надавали свідчення, судді слухали. Ставилися питання, іноді на них відповідали. Розглядали і ретельно вивчали докази, документи, фотографії, відеоматеріали, шкіру. Там було метушливо, були сльози, драми і багато нудних моментів. Так, це звичайні судові процедури, однак, насправді ніколи досі такого процесу не було; вперше в історії людства перед судом постали керівники держави, звинувачені міжнародним судом у вчиненні злочинів проти людяності і геноциді — двох нових видів злочинів.