Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Лінгвіст № 1 сказав, що лист є «дивним», з граматичними помилками, незавершеними реченнями, купою пунктуаційних помилок. «Здається, що Геру Штайнеру «бракує мови», — сказав він, і пішов ще на крок далі, висунувши специфічне припущення: «Видається, що автор тексту страждає на легку форму афазії Верніке — це розлад мовлення, який виникає через ураження лівої півкулі головного мозку. Або ж гер Штайнер просто був змушений написати цього листа під дуже сильним тиском — зрештою, часи у Відні були важкими — і думки великими брилами «поспіхом було кинуто на папір». «Я не бачу тут жодного підтексту щодо походження дитини, — підсумував цей лінгвіст, — окрім проблем у родині, під час яких батько дитини покинув сім’ю».
Лінгвіст № 2 був трохи ґречнішим щодо гера Штайнера. Спершу він подумав, що згадані у листі дружина і дитина насправді є однією особою, особою «з двома сторонами особистості». Потім він показав листа своїй дружині, яка не погодилася з ним («Вона, звичайно, має більше досвіду у розумінні підтексту», — пояснив консультант). Його дружина поділяла внутрішнє чуття Інґе Тротт, що вираз «дитина, що стоїть самотою» було використано умисно з підтекстом, що він може означати, що батько був персоною «невідомою», або що гер Штайнер просто не «хотів викрити себе».
Ці думки не були переконливими. Вони висували припущення, але все обмежувалося лише тим, що Леон поїхав з Відня під час напруження у стосунках і різкого конфлікту. Суперечки подружжя могли бути (а могли і не бути) пов’язаними з питанням щодо батьківства дитини.
Те, що Леон міг не бути моїм біологічним дідусем, ніколи не спадало мені на думку. Це здавалося мені найнеймовірнішим із можливих варіантів. З одного боку, мені було байдуже; тому, що він виглядав і поводився, як мій дідусь, він є моїм дідусем, попри хоч які біологічні підстави. Однак наслідки цього для інших, зокрема для моєї матері, сприйняти було значно важче. Це питання виявилося несподівано делікатним.
Я розмірковував над цим впродовж кількох тижнів, вагаючись, що робити далі. Цей процес перервав е-мейл від Сандри Зейлер з Лонг-Айленда. Вона теж думала про свого дідуся Еміля Лінденфельда, про віденські фотографії Рити та Еміля Лінденфельда, зроблені 1941 року у садку. Вона поговорила про це з подругою; з’явилося нове припущення.
«Цілком логічно, що між ними могло щось бути», — написала вона. Як і Рита, Еміль Лінденфельд, коли його дружина і дочка у 1939 році поїхали, вирішив залишитися у Відні. Вони обоє були у Відні самі, без свого подружнього партнера і дитини. Минуло три роки, тоді Рита поїхала теж. Після війни Еміль був один; він поїхав шукати Риту.
«Ця думка крутилася мені в голові увесь день», — писала Сандра.
Коли ми з Сандрою кілька місяців тому сиділи у її вітальні і відклеювали фотографії від сторінок Емілевого альбому, виникла ідея зробити аналіз ДНК, «щоб знати напевне». Ідея здалася нам зрадницькою і ми її відкинули. Однак вона нікуди не зникла.
Ми з Сандрою продовжували листуватися електронною поштою, і тема тесту ДНК виринула знову. Я вивчив можливості проведення такого аналізу і повідомив про це їй. Виявилося, що це доволі складно зробити: дізнатися, чи двоє людей мали спільного дідуся, не було легким завданням; набагато простіше було з’ясувати, чи двоє мали спільну бабусю. З технічної точки зору, дослідження родинних зв’язків по лінії дідуся було більш складним.
Мене скерували до однієї викладачки з факультету генетики Лестерського університету, фахівця з ексгумації масових поховань. Вона познайомила мене з компанією, яка спеціалізується на цих питаннях. Можна було зробити тест для оцінки імовірності того, чи дві особи різної статі — Сандра і я — мають спільного дідуся.
Принцип аналізу полягає у тому, що порівнюються збіги різних сегментів ДНК (в одиницях, які називаються сантиморгани). Аналізується кількість однакових сегментів, потім їх розміри, а також загальний розмір сегментів (або блоків), що збігаються між двома і більше особами. Отримавши аналіз цих сантиморганів і блоків, можна оцінити, чи двоє індивідів мають родинні зв’язки. Результати такого аналізу не є точними, це лише оцінка, визначення імовірності. Для цього потрібен лише зразок слини.