Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
«Пані з горностаєм» на кілька тижнів затрималася у Шоберхофі, поки її не забрали разом з кількома іншими роботами Рембрандта. Ще одна картина, «Портрет юнака» Рафаеля, зникла. Це одна з найвідоміших у світі зниклих картин. На думку Нікласа, Бріґіт могла виміняти її у місцевого фермера на молоко та яйця. «Можливо, вона висить в когось над каміном у Баварії», — припустив Ніклас з глузливим вогником в очах.
У червні ім’я Франка з’явилося у списку імовірних обвинувачених у кримінальному процесі проти провідних німецьких чиновників.{478} Включення «Варшавського різника»{479}, як його називали, було схвалено Робертом Джексоном за підтримки польського уряду у вигнанні. Франка перевезли до в’язниці поблизу Місбаха, який розгромили солдати армії США, які звільняли Дахау. Там він спробував накласти на себе руки, спершу порізавши лівий зап’ясток, а згодом — приклавши іржавий цвях до горла. Самогубство не вдалося і його забрали до Мондорф-ле-Бен, курортного містечка у Люксембурзі, помістивши у реквізованому готелі «Палас» разом з іншими провідними нацистами. Там Франка допитали.{480}
Одним з відвідувачів цього готелю був економіст Джон Кеннет Гелбрейт від воєнного міністерства США, який був у відпустці. Він написав статтю про готель «Палас», яку надрукували у журналі «Лайф» на одній сторінці з рекламою капсул з вітамінами В із зображенням неймовірно чарівної Дороті Ламур. Гелбрейта не вразило товариство Франка, нацисти майже увесь час ходили по веранді і дивилися на пейзаж за вікном. Гелбрейт спостерігав за характерною поведінкою окремих в’язнів, помітивши, що Юліус Штрайхер, засновник газети «Штурмовик», має звичку зупинитися під час прогулянки і, без попередження, повернутися в бік огорожі і «виструнчившись, викинути руку у нацистському вітанні». Роберт Лей, голова Німецького трудового фронту Гітлера, виглядав як «волоцюга з Бавері»; Герман Герінг справляв враження «дурнуватого крутія».{481}
У такій поважній компанії, розпатланий, знавіснілий Франк займав свій час плачем і молитвою. На початку серпня його допитував один американський офіцер. Відповіді свідчили про порушення психічного стану і жалюгідні спроби уникнути майбутніх докладних пояснень своєї діяльності. Протягом цього першого періоду ув'язнення Франк шукав можливостей якось виправдати свою роль. «Мої обов’язки у Кракові було неймовірно складно виконувати, — розповів він офіцерові, який проводив допит. — “Особливі повноваження” були надані СС; це вони здійснювали усі ці жахливі звірства».{482} Вони, а не він, діяли проти польського руху опору і євреїв. Проте він необачно підтвердив, що знав про ці факти, стверджуючи, що чинив «постійний опір», аби відвернути «найгірше». Кілька разів під час допиту він плакав.
Франк пояснював, що ніколи не був політично активним, що його роль у перші роки зводилася до юридичних питань (наче це могло б бути аргументом на його захист), що 1942 року він розсварився з Гітлером після своїх чотирьох великих промов в університетах Німеччини. Він стверджував, що не знав про концентраційні табори у Польщі, навіть на підконтрольній йому території. Він дізнався про них лише з газет, після того, як їх захопили більшовики. Аушвіц? Це було поза межами його території. Щоденники виправдають його; ось чому він їх зберіг. «Якщо Джексон отримає мої щоденники, то я постану як борець за право і справедливість у Польщі».
Хто ж тоді був відповідальним? «Лідери Німеччини». СС. «Банда» Гіммлера і Бормана. Не «німецький народ». Поляки? «Хоробрий народ, добрий народ». А картини, які він вивіз до Німеччини? Він хотів зберегти їх «для польського народу».
Чи було у нього почуття відповідальності? Так, його «гризе совість», тому що йому забракло хоробрості вбити Гітлера. Оскільки Франк був одержимим «Страстями за Матвієм», фюрер боявся його. Принаймні так стверджував на допиті сам Франк. Це було перше з кількох посилань, на які я натрапив, де йдеться про центрального персонажа творів Йогана Себастьяна Баха, присвячених пристрасті і розраді, прощенню і милосердю. Воно нагадало мені про те, що Франк був людиною високої культури, начитаним, захоплювався класичною музикою і мав добрі зв’язки з провідними письменниками і композиторами.
12 серпня 1945 року його перевели до тюремної камери № 14 у Нюрнберзькому палаці правосуддя, позаду судової зали. Наприкінці місяця прокурори оголосили список обвинувачених{483}, у якому було двадцять чотири «воєнних злочинці», які постануть перед Міжнародним військовим трибуналом. Франк був у списку серед перших.